Іван з мамою із невеликого містечка Бар Вінницької області. Батьки розлучилися, коли йому було 5. У 16 він вирішив вступати в Одеську військову академію на факультет військової розвідки. На той момент батько вже служив в АТО. Це був 2017 рік.

У 20 років Іван став офіцером: з 2021-го вже виконував бойові завдання в Пісках на Донеччині, де й застав початок повномасштабної. Зазнав осколкового поранення. Був командиром окремого розвідувального взводу, а тоді начальником розвідки батальйону в 56 мотопіхотній бригаді.

У полон він потрапив у серпні 2022-го. Каже, сталося це «по-дурному»: мав приїхати на позицію до своїх, а потрапив — до росіян. Що позицію вже зайняв ворог, ніхто не доповів.

На нього направили автомати, один із «вагнерівців» поривався його застрелити. Потім він сам серйозно думав накласти на себе руки. А тоді вирішив, що побореться за життя. Пройшов катування й допити, місяці в одиночній камері: спершу в донецьких ізоляторах, а потім у росії в СІЗО Кашина Тверської області. У полоні Іван пробув майже 3 роки.

«Мама в той час отримувала [за мене] по 120-130 тисяч гривень на місяць, що для міста Бар є космічними сумами. А знайомим і подружкам бідкалася, що “ой, грошей нема, гроші не платять, не знаю, на що я буду жити”. Питання почалися одразу після виходу з полону, але я не хотів сваритися, та й психіка була не в тому стані. А потім в частині я дізнався, що там сума — в мільйони гривень. Зараз мама розповідає, що я психічно неврівноважений і невдячний син.»

Судячи з довідки із військової частини, наданої hromadske, матері Івана Кухаря Нінель Кащенко за період із листопада 2022-го по січень 2025-го До 1 лютого 2025 року (згідно з попередньою редакцією постанови Кабміну) рідним військовополонених або зниклих безвісти виплачувалось грошове забезпечення в повному обсязі. Було виплачено понад 4 мільйони гривень. Сюди входила синова зарплатня, «бойові» й допомога на оздоровлення. Окрім того, Мінрозвитку громад і територій виплатило матері щорічну допомогу за кожен рік перебування сина в полоні (за 2022-2024) в розмірі 300 тисяч гривень.

 «За ці гроші мама купила щонайменше три квартири у Вінниці. Але вони оформлені на неї й переоформлювати вона не хоче. Під різними приводами все затягувалося. Я вже сказав: “Ну що, інакше будемо судитися?”», — говорить Іван Кухар.

Тепер мати каже, що «у сина психологічне загострення».

Зараз Іван цивільний, але працює в оборонній сфері поліграфологом. І живе у Львові — винаймає квартиру.

«Був такий цікавий випадок, коли я ще був на реабілітації у Вінниці — я жив у квартирі (типу у своїй квартирі, яку купила мама). Коли я поїхав до Львова і повернувся десь через два тижні, я відчинив квартиру й зрозумів, що замки то я відчинив, а двері зачинені. Тобто хтось зачинився зсередини. Далі я чую жіночий голос і розумію, що це мама туди вже квартирантів заселила. Хоча я казав, що туди ще приїду. Так мені було неприємно», — каже Іван.

За рік домовитися з мамою про переоформлення нерухомості так і не вдалося.

«Тільки про те, що вона їх продає, ми домовлялися разів три. Потім що переоформлює. Але завжди знаходилися відмовки: то “будемо втрачати відсотки”, то “почекай, поки дитина підросте” (коли я вийшов з полону, я дізнався, що вона вагітна)… Тепер вона мене блокує в месенджерах.”

У коментарі hromadske жінка запевнила: на квартири вона не претендує, а син, мовляв, зводить на неї наклеп.

«Я не привласнила і не вкрала ні в кого кошти. Мені їх виплачували згідно з законом, як і всім матерям. Говорю йому і говорила: я купила йому квартири й на них абсолютно не претендую (хоча на третю, яка будується, я ще додавала свої кошти, ще й в борги залізла). У мене просто чотиримісячна дитина, і я просила почекати до літа… До нового року все було нормально, ніяких непорозумінь. А зараз у нього якась “нетерплячка”.

Нині жінка в декреті. До цього працювала вчителькою музики. Доходу з оренди двох квартир, каже, не отримує, а здає їх «друзям». Та хоче, аби справа не доходила до суду.

«Я хотіла йому чи переписати, чи подарувати, чи віддати йому ці мільйони. Але, розумієте, якщо я перепишу, а він потім подасть на суд і скаже, що я йому подарувала, а ці мільйони треба все одно віддати? І я вже тепер просто не знаю, що робити. Чи переписувати, чи чекати суду? Я налаштована домовитись, але бачу, що він дуже запалився і хоче суду… Ще раз кажу: я ні на що не претендую. В мене є де жити. Я живу у своїй квартирі», — додає жінка.

Хлопці створили групу: «Пограбовані своїми»

Українські військові після повернення з полону дедалі частіше стикаються з тим, що їхні виплати зникли, а майно переписане на родичів.

За словами волонтерки Нелі Холод, таких випадків уже «безліч». Після обмінів звільнені бійці нерідко шукають адвокатів, бо залишаються без грошей. Хтось дізнається, що дружина втекла за кордон із виплатами, а хтось — що родичі переписали майно на себе.

Подібних історій настільки багато, що звільнені військові навіть створили чат під назвою «Пограбовані своїми». Зараз там уже 10 людей, і це лише з одного обміну.

«Дуже важко було усвідомити, що може бути така ситуація з мамою. Але з того, що я бачу після виходу хлопців з полону, — такого багато. Якщо не з батьками, то з дружиною, яка отримувала всі гроші, а потім втекла за кордон і заблокувала. Просто зазвичай це не хочуть публікувати, бо це сім’я. І все ж це емоційно важко», — говорить Іван.

Судова практика

До сьогодні напрацьованої судової практики, коли звільнені з полону судилися б із батьками за виплати, фактично не було. Частіші все ж випадки спорів із дружинами. У реєстрі судових рішень таких справ кілька десятків. До того ж є рішення на рівні Верховного Суду, на яке вже можуть посилатись суди нижчих інстанцій.

«До нас часто звертаються саме по таких спорах, [коли дружина отримувала кошти]. Якщо ми говоримо про чоловіка і дружину, то грошове забезпечення є спільним майном подружжя, і тут треба довести, що жінка діяла не в інтересах сім’ї (наприклад, не робила ремонт у спільній квартирі чи не забезпечувала дітей). Тоді військовослужбовець, коли повертається з полону, має право стягнути 50% виплат, які отримала його дружина. Якщо ж дружина таки діяла в інтересах сім’ї, то навіть практика Верховного Суду не йде за військовослужбовцем. Тут трошки інші правові норми застосовуються, ніж до батьків», — пояснює юристка «Юридичної Сотні» з питань полонених і зниклих безвісти Ірина Підреза.

Нещодавно було рішення Рівненського райсуду, який зобов’язав матір військовослужбовця Дмитра Панчука повернути йому 3 мільйони 894 тисячі гривень. Панчук заявляв, що мати відмовлялася повертати йому кошти, які вона отримувала, доки він був у полоні, й виписала з будинку (Панчук, до речі, повернувся з полону в один день з Іваном Кухарем). Але це рішення лише першої інстанції.

«Мені було дуже цікаво дочекатися цього рішення й побачити, яку позицію все-таки обере суд. Фактично, він задовольнив позовну заяву цього хлопця. Але, можливо, таке рішення ухвалене через те, що ця справа набула розголосу. Тому що мати все ж отримувала кошти на законних підставах. Ніде в законі не вказано, що вона мала зберегти грошове забезпечення і віддати саме сину, а не розпоряджатися, до прикладу, на власний розсуд. Але, власне, ще є апеляційна інстанція і Верховний Суд», — зазначає юристка.

Але додає: принаймні, якщо справа Івана Кухаря дійде до суду, буде змога посилатись на це рішення. Бо є вже практика хоча би на рівні місцевих судів.

Питання: як стягувати кошти, яких нема?

Тут або вимагати продавати квартири, або зобов’язати визнати за ним право власності.