У 1793 році, внаслідок поділу Речі Посполитої (Польща, Литва та частини України, Білорусії), Правобережна Україна, зокрема й Ладижин, перейшла під владу Російської імперії. 

На початку ХХ століття, особливо у період загальної анархії після 1917 року, територія Вінниччини, зокрема історичний Гайсинський повіт, стала свідком глибокої кризи державної влади, що призвело до відродження архаїчних, часто жорстоких, форм самосуду. Селянські громади були змушені самоорганізовуватися для захисту від злочинності, повертаючись до звичаєвого права, де поняття справедливості визначалося волею сільського сходу. Ці обрядові дії, хоч і освячувались християнською риторикою, корінням сягали язичницьких часів.

Гончарство, що на межі XIX–XX століть переживало свій “золотий вік” з найбільшою кількістю осередків та майстрів по всій Україні, зіткнулося із жорсткою конкуренцією та подальшим занепадом, характерним для народних промислів того часу. На цьому тлі особливо яскраво виділяється село Бубнівка (поблизу Гайсина), яке було одним із найвідоміших гончарних центрів на Поділлі. Бубнівська кераміка не лише має багате історичне коріння, а й внесена до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України.