Історія Ладижина – це літопис незламності, що писався протягом тисячоліть на мальовничих берегах Південного Бугу. Це місто, яке бачило велич середньовічних фортець та героїзм козацьких битв. Його географічне розташування зробило його водночас і бажаним трофеєм для загарбників, і неприступним щитом для українських земель.

У 1793 році, внаслідок поділу Речі Посполитої (Польща, Литва та частини України, Білорусії), Правобережна Україна, зокрема й Ладижин, перейшла під владу Російської імперії. 

На початку ХХ століття, особливо у період загальної анархії після 1917 року, територія Вінниччини, зокрема історичний Гайсинський повіт, стала свідком глибокої кризи державної влади, що призвело до відродження архаїчних, часто жорстоких, форм самосуду. Селянські громади були змушені самоорганізовуватися для захисту від злочинності, повертаючись до звичаєвого права, де поняття справедливості визначалося волею сільського сходу. Ці обрядові дії, хоч і освячувались християнською риторикою, корінням сягали язичницьких часів.