У селищі Щурі Копіївського старостинського округу Тульчинської громади на Вінниччині зареєстровані троє людей. Фактично ж постійно проживає одна — 76-річна Галина Майстер. Жінка тут народилась і прожила усе життя. Раніше населений пункт називали хутором Щурівка. Там було 10 будинків. Місцеві мешканці ходили на роботу, в магазин, а діти у школу в сусіднє село Зарічне.

Як живе єдина мешканка майже безлюдного селища та хто їй допомагає у своєму сюжеті розповіло Суспільне.

Останні сусіди, як згадує пані Галина, залишили Щурі ще десять років тому. Навкруги покинути будинки та високі бур’яни.

На подвір’ї Галини Майстер — собаки та кіт. Через стан здоров’я жінці складно самостійно поратися по господарству. Воду потрібно приносити з криниці, продукти — замовляти через соціальну працівницю або рідних.

Донька Галини Майстер — Зоя Темна, — розповіла Суспільному, що приїжджає до мами, коли є можливість. Допомоги жінка потребує щодня.

“Добратися сюди далеко: ні заїхати, ні виїхати. Тут ні магазинів, нічого. Треба просити. Привозити щоразу. Був ще мій брат трохи коло неї. А зараз нема — забрали на війну. Прошу: то сестру, то найняли соціальних — вони привозять, що треба, то я приводжу, але зараз мама взагалі не може”, — пояснює труднощі перебування в селі донька.

За словами старости Олени Чорної, через те, що тут немає інфраструктури, мешканці виїжджали до більших сіл. Люди старшого віку також поступово залишали свої оселі — їх переселяли ближче до Копіївки, де було легше доглядати.

“Оскільки далеко від населених пунктів, де можна навчатися — дітей тут давно не було. Одна сімʼя, яка тут була і мала дітей — вони перебрались в Копіївку, поближче до школи і там діти навчались, закінчували школу. Люди старіли, а житлові будинки доглядати не було кому, тому ми переселяли їх до Копіївки, підшуковували їм будинки і потім ховали. І так поступово сталося, що в сьогодні тут зареєстровано три людини, а фактично проживає тільки одна жінка”, — пояснила Олена Чорна.

Газу та централізованого водопостачання у Щурах немає. Олена Чорна розповіла: через малу кількість жителів провести комунікації до селища фінансово не змогли. Будинок Галини Майстер опалюється грубкою. Дрова їй допомагають заготовляти та привозити від старостату.

“Син воює, тому два роки підряд ми під час благоустрою стараємось завезти їй дрова. Це літо теж будемо заготовляти”.

Пенсію жінка отримує на картку, а зняти гроші допомагають рідні або соцпрацівниця. Сама Галина Майстер каже: найбільше бракує людей поруч. На подвір’ї є лавка і стіл, але поговорити вже немає з ким.

“Що ж я зроблю, як батьки тут побудувалися і жили. То вже мушу тут сидіти — де подінуся”.

Попри відсутність сусідів, каже Галина Майстер, переїздити з будинку, де народилася і прожила все життя, не планує. Староста Олена Чорна каже: готові прийняти внутрішньо переміщених осіб, тих, хто втратив дім через війну. Можливо, саме вони вдихнуть нове життя у селище, де сьогодні живе лише одна людина.