П’ятнадцять жителів Ладижина та Тростянця, а також одна жінка з Умані вдруге побували на місці обміну військовополоненими. Для більшості з них такі поїздки стали частиною довгого очікування своїх рідних.

Серед тих, хто цього дня завмер у болісному очікуванні, були й рідні Олега Побережного з Ладижина. Вони приїхали сюди з одним бажанням — побачити, почути, обійняти рідну людину.

Донька захисника Аліна пригадує той емоційний ранок:

 «Матері стискали в руках телефони так міцно, ніби від цього залежало життя. Дружини мовчки ковтали сльози, бо плакати вже, здавалося, не залишилося сил. У чиїхось руках — фото рідної людини. У чиємусь серці — тиха молитва».

Цього разу родини не дочекалися повернення своїх близьких. Втім, кажуть, це не привід припиняти пошуки чи втрачати надію.

«На даний час у нашому місті мало підтверджених полонених, але, не дивлячись ні на що, ми боремося. Усі разом, задля повернення їх додому живими. Усі розшукують своїх рідних», – говорить Наталя Побережна.

Поїздки на місце обміну — лише одна з форм цієї боротьби. Родини регулярно беруть участь в акціях-нагадуваннях, підтримують одна одну та продовжують шукати будь-яку інформацію про тих, хто перебуває в полоні або вважається зниклим безвісти.

Після поїздки учасники подякували всім, хто допоміг її організувати.

«Висловлюємо щиру вдячність Ладижинській міській раді та ГО “Право на надію” за організацію поїздки та наданий транспорт для родин військовополонених і зниклих безвісти. Ваша підтримка – це не просто допомога в дорозі. Це знак того, що родини не залишаються сам на сам зі своїм болем, що поруч є люди, які підтримують, розділяють тривогу і допомагають не втрачати віру», – зазначила Аліна Побережна.

Для родин, які чекають на своїх близьких, кожен обмін — це ще одна можливість отримати відповідь. І навіть коли вона не приходить, вони продовжують боротьбу за повернення своїх рідних додому.