Коли українські оператори підіймають у небо ударний дрон «Лупиніс-10», у радіоефірі та офіційних звітах звучить не просто назва технічної одиниці. У цьому імені зашифрований генетичний код безкомпромісного українського опору, який триває десятиліттями.

Безпілотний комплекс назвали на честь легендарного українського дисидента, поета та співзасновника УНА-УНСО Анатолія Лупиноса, який відстоював українську державність ще в часи, коли незалежної України фактично не існувало.

Та для Ладижина це ім’я має ще один особливий сенс. Воно нагадує і про його сина, Миколу Лупиноса з позивним «Хром», який віддав життя у боях уже за вільну та незалежну державу. Ладижин має особливу честь пишатися цим сином України, адже з 2019 року він жив тут і назавжди залишився частиною міста.

Микола народився на Черкащині у грудні 1991 року, символічно ставши ровесником відновленої української незалежності. За неї його батько загалом провів 27 років у радянських таборах суворого режиму та каральних психіатричних лікарнях КДБ. Анатолій Лупинос помер, коли синові було лише вісім років, але встиг передати головне: абсолютне неприйняття російського імперіалізму.

Микола не хотів бути військовим, хоча за настановою батькових друзів закінчив військовий ліцей. Потім навчався у педагогічному університеті в Умані. Міг стати вчителем математики, працював журналістом, але зрештою обрав інший шлях.

Уже у 2015 році він опинився на фронті. У 2019-му одружився та переїхав до Ладижина, певний час працював у Гайсинському військкоматі. А у 2023 році знову повернувся на передову.

Його бойовий шлях став хронікою запеклої окопної війни. Досвідчений мінометник та головний сержант мотопіхотного батальйону «Сармат» 56-ї бригади, «Хром» пройшов найгарячіші точки Донбасу. Пережив кілька важких поранень. Та після кожної реабілітації, попри біль, повертався на передову, туди, де на нього чекали побратими.

Останній свій бій Микола Лупинос прийняв у День Незалежності України, 24 серпня 2024 року. Під час виконання бойового завдання під Часовим Яром він отримав смертельні поранення. Побратими під вогнем винесли його з поля бою, але через десять днів серце воїна зупинилося.

Та історія бойового шляху родини Лупиносів на цьому не завершилася. Вона отримала нове, технологічне продовження.

Сьогодні високотехнологічний комплекс «Лупиніс-10» воює вже в небі. За заявленими характеристиками, він оснащений ШІ-модулем автономного наведення TFL-1, який дозволяє безпілотнику продовжувати рух до цілі навіть після втрати зв’язку з оператором. Також дрон має нічну тепловізійну оптику «Курбас-640».

Анатолій Лупинос боровся з імперією словом та ідеєю. Микола не лише словом, а й мінометним вогнем на лінії зіткнення. Сьогодні їхнє спільне ім’я знову звучить на фронті, тепер уже в небі.

Оксана Гайсин