Донедавна у найлюдніших місцях Ладижина діяли три безкоштовні туалети — на першому поверсі «Європейського» та в парку. Тепер у торговому центрі за те, щоб справити фізіологічну потребу, потрібно заплатити аж цілих 10 гривень. Зате вже є людина, відповідальна за порядок. Раніше, крім своїх основних обов’язків, це виконували прибиральниці «Європейського». Дуже брудна робота, кажуть жінки. І зумовлено це не лише культурою ладижинців, а й конструкцією самої вбиральні.

Не відкриття, що туалет — не просто елемент міської інфраструктури, а базовий показник цивілізованості суспільства, який безпосередньо впливає на здоров’я людей, гідність і туристичну привабливість міста. Історія громадських вбиралень у Ладижині показує, що місто цьому питанню увагу приділяє.

Від радянських «зручностей» до євростандарту

Років 15 тому стало абсолютно очевидно, що обидві міські вбиральні — на автовокзалі та в парку — віджили себе за всіма можливими параметрами, а ладижинці на той час уже втомилися проганяти з-під своїх вікон «пісяючих хлопчиків» різного віку. І тоді як альтернатива радянським безкоштовним туалетам з’явився перший платний. Він запрацював у приміщенні «Енергетика». Надовго ідея не прижилася.

У 2015 році ладижинські депутати погодили спорудження першої громадської вбиральні на розі вулиць Кравчика і Будівельників. Попередній варіант — між ПриватБанком і 19-м будинком — жителі найближчих будинків забракували. Почате там будівництво перенесли в інше, нескандальне місце. Туди, де тепер і стоїть вбиральня. У її спорудження вклали понад 800 тис. грн.

1,3 млн грн пішло на будівництво другої громадської вбиральні — тієї, що біля автовокзалу. Її звели у 2017 році за зразком першої: євростандарт, окрім чоловічої та жіночої частин — спеціальна кабінка для людей з інвалідністю, а в жіночій частині є столик для малюків, яким потрібно, наприклад, змінити підгузок.

Приємні будиночки з красиво облаштованими територіями біля них гармонійно вписалися своєю архітектурою в міський простір і стали однією з особливостей Ладижина. Спочатку вартість відвідування становила 2 гривні, а з червня позаминулого року зросла до 5. Виконком міської ради пішов назустріч директору Ладижинського ККП і встановив економічно обґрунтований тариф.

У Ладижинському гаю, можливо, не всі навіть знають, є дві громадські вбиральні. Одна — на виході, друга — неподалік дерев’яної акули, майже на місці колишнього радянського туалету. Вони безкоштовні, але сучасні. Роботу працівників оплачує міська рада.

Найдорожчі на сьогодні туалети — на автовокзалі та в «Європейському». Ціни встановлюють господарі приміщень. Але неподалік є на п’ять гривень дешевша альтернатива — громадські вбиральні в центрі міста і біля того ж автовокзалу.

Як це працює в інших країнах?

Євросоюз використовує гібридний підхід, де чистота та доступність стоять на першому місці.

У Німеччині та Австрії більшість вбиралень платні. Вхід коштує близько одного євро.

У Франції, зокрема в Парижі, діє мережа безкоштовних громадських самоочисних туалетів. Після кожного використання кабінка повністю дезінфікується автоматично протягом 60 секунд. Їхнє утримання фінансується з міського бюджету та за рахунок реклами на зовнішніх стінах кабін.

У Великій Британії та деяких містах Німеччини міська влада платить щорічну субсидію місцевим кафе, барам і магазинам за те, щоб вони безкоштовно пускали будь-якого перехожого до свого туалету без обов’язку робити покупку.

В Америці ситуація з громадськими туалетами кардинально відрізняється від європейської, оскільки платні вбиральні там фактично заборонені, а класичних вуличних кабінок критично бракує. Американська модель переважно покладається на приватний бізнес і великі мережі.

До 1970-х років у США існувало близько 50 тисяч платних туалетів. Поки не виник масштабний громадський рух за їх ліквідацію. Він став настільки потужним, що політики публічно розбивали кувалдами унітази на сходах капітоліїв, і за кілька років більшість штатів законодавчо заборонили брати гроші за вхід до туалету.

Країни з нульовою ціною — Японія та Сінгапур. У Токіо, наприклад, найкращі світові архітектори збудували футуристичні безкоштовні вбиральні (зокрема з прозорим склом, яке стає матовим після замикання дверей). Доступ безкоштовний для кожного.

У Єгипті та Індії плата символічна. На місцевих ринках Каїра чи Мумбаї вхід до муніципальних туалетів коштує кілька місцевих монет (приблизно 2–5 гривень в еквіваленті). Сервіс там мінімальний, а плата йде доглядачу за прибирання. Цікаво, що в місті Ахмадабад влада колись навіть доплачувала по 1 рупії біднішим індійцям за користування вбиральнями, щоб відучити людей від антисанітарії на вулицях.

Тож світова практика показує, що безкоштовні туалети існують там, де їхнє утримання бере на себе бюджет або бізнес. В інших випадках за чистоту доводиться платити користувачам.

Автор: Оксана Гайсин