Ладижинець Роман Власюк (Співун) – автор і виконавець своїх пісень – представник «золотої» української молоді. Талановитий і мислячий, вільний у виборі власного шляху і сміливий залишатись вірним своїй внутрішній людині.

24 квітня в арт-кав’ярні «Frederik» відбудеться його благодійний концерт. Збір на підтримку справи батька-військового – Андрій Сергійович ремонтує військову техніку. Напередодні концерту ми записали інтерв’ю з талановитим співвітчизником.

Ромо, розкажи трохи про себе.

Мені 21 рік, я виріс і навчався в школі в Ладижині. Потім поїхав у Вінницю вчитися на вокаліста, музиканта. Потім навчався на вокаліста у Львівській консерваторії. Але закінчив лише один курс. Зробив паузу з вищою освітою.

Вже роки три я працюю одноманітно: співаю, роблю одяг, викладаю. І це не залежить від того, де я живу. Просто різні міста — це різні інструменти. У Львові можна виступати, наприклад, дорожче. В іншому місті – спілкуватися з більшою кількістю людей. Але займаюся одним і тим самим.

Викладаєш музику чи вокал?

Я навчаю людей співати  – онлайн. А коли жив у Львові – там у мене було багато учнів. Працював у студії. І у Вінниці так само. Зараз у мене, по суті, викладацький відпочинок.

За скільки уроків поставиш голос?

На урок третій людина інтонує чисто. Справа в тому, що поставити голос – це дуже багато малих аспектів. Звичайно, це питання м’язів.

Тобто, співати може кожен?

У всіх у нас є голова. Це означає, що у всіх є можливість співати. А далі вже справа м’язів і дуже дрібних психологічних питань. Працюю на уроках і з м’язами, і з психологією.

Ти співаєш і граєш лише джаз?

Я маю хорошу школу джазового вокалу. Але зараз моя музична програма – не чисто джаз, я це називаю поп-джаз. Я мрію працювати в джазі і дуже якісній музичній озвучці цього джазу. Я мислю як джазовий музикант. Джаз, як і будь-який інший жанр, теж має патерни, окремі рецепти, як його творити, але їх дуже мало. Це імпровізація, постійна готовність створювати нове.

Пишеш музику сам?

Так. Я – стовідсотковий автор своїх пісень. Форма, слова, музика, гармонія… Інструменти, якщо це гра з музикантами. У мене бувають виступи, де я наймаю собі музикантів. Барабанщика і бас-гітариста. Поки все. Зараз цього не роблю, бо це складно організаційно і фінансово.

Теми пісень – звідки приходять?

Я щось відчув – і перевів у звук, текст.

У цьому «відчув» переважає мажор чи мінор?

Моя програма зараз не дуже весела, вона про сучасність. Як казала Джамала, музика повинна відображати той період життя людства, серед якого вона народжується. Я знаходжусь у 2026 році. Я не можу співати про поні рожевих. У нас відбувається капець на вулиці. І брехати — це точно не про мистецтво. Мистецтво — це про створення чогось цінного і те, як я це бачу.

Новини впливають на створення твоїх пісень?

Як і всі, я вже звик до цих новин, але якісь окремі лякають. Коли, наприклад, побачив, що шахед влучив у будинок по сусідству з моїм другом у Львові, у якого ми влаштовували квартирники. Взагалі – я не підписаний на жодний новинний телеграм-канал. Тільки коли тривога вночі, я заходжу і дивлюся, що летить. Спеціально стараюся не погіршувати свій внутрішній стан чи робити його ніяким. Тут мова про психічне здоров’я, і потрібно старатися розмежувати. Ми всі і так розуміємо, що відбувається. І якісь маленькі деталі в цілях збереження власного психічного здоров’я треба навіть відсікати. Моя мама дуже тривожна і постійно моніторить. Що найважливіше – вона скаже. У неї є цей психічний ресурс, а в мене його нема. Я краще буду чотири години щось шити, слухаючи якусь музику чи підкаст.

Ти готуєш сам собі сценічний одяг?

Костюмами займаюся стільки ж часу, скільки співаю – 6 років, з 2020 року. Кожна моя робота щось символізує. Один зі своїх чорних сценічних костюмів придумав у маршрутці Ладижин-Вінниця. Вирішив, що він має бути з будівельного герметика. Чорний на голу шкіру. Він символізував хаотичність нашого життя, яку ми періодично намагаємося втиснути в якусь систему координат: лінії костюма не мали певної логіки, але були втиснуті в загальний концепт, що це – одяг. Ми робили його цілий день в одному вінницькому арт-просторі. Я кілька годин провів практично непорушно. Чекав, поки все намалюється, а потім висохне. Довелося скасувати три вечірні уроки з дітьми. Потім мав що слухати від власниці студії.

Мені дуже цікаво взаємодіяти з матеріалами. Це ж постійно такий горщик, який варить різні ідеї. Але ці ідеї мені треба. Мені треба костюмчик, щоб було все красиво. На концерті у «Фредеріку» я буду у білому костюмі.

Хто твій меценат?

Мої батьки. Дуже цікава історія, розповім. Мама, як і всі мами, переживає постійно. Деколи намагається мене одягнути. Якось каже: «Давай я тобі дам гроші на капчики». Я кажу: «Мам, мені 21 рік. Я сам можу заробити на капці». А тоді уроків не було, вмовила, взяв. І – що? Я тут же бачу в мережі, що в Одесі є проект молодих композиторів, можна за якусь суму долучитися…. І я вже їду в Одесу. В старих капцях, але до нових людей, у новий музичний простір, де я буду грати свій трек зі струнними музикантами. Моє життя зараз складається з таких ситуацій. У мене є якісь кошти, батьки щось мені дають, я їх зразу реінвестую – у навчання, тканини для костюмів. У власний розвиток.

У тебе довірливі стосунки з батьками?

У мене дуже здорові стосунки з батьками, розставлені межі. Мама змирилася з цим і приймає мої рішення. Я, коли покидав консерваторію, просто поставив її перед фактом. Мама мені: «Як ти можеш!? Ти ж на державне вступив…» А я послухав і пішов на маршрутку – їхати забирати документи.

Тато – дуже творчий, розумний механік. Реально може розібрати двигун до найменшої шайбочки і зібрати його назад. Якщо задумав щось – то обов’язково зробить.

Що для тебе недопустимо?

Не уявляю собі життя, мімікруючи під щось, під якусь систему. Хіба що це – послідовність репетицій, розвиток стосунків. Тоді так. Під щось інше підлаштовуватися не хочу.

У тебе є глобальні плани на життя? Те, що ми називаємо мріями.

Мої мрії вже збуваються. Я дуже прислухаюся до того, чого я хочу – і втілюю це в реальність. Ті самі костюми, які я описав, ті самі пісні, ті самі поїздки. Я за те, щоб одразу реалізовувати свої «хотілки». А коли ще? Зараз війна. І вона буде тривати. І не треба сподіватися, що завтра буде добре. Але ми ж всі вже розуміємо цінність життя. Тому так: сьогодні втілюй, живи, бо завтра можеш не жити.

Це поширений світогляд серед молоді

Так. Я тут за всіх розписуюся, але ми ні на кого не сподіваємося, вже тут і зараз робимо те, що хочемо. Розвиваємо по можливості країну.

Твій улюблений колір чорний?

Мені він більше інших личить по візуалу.

Ти готовий до яскравого життя, але насправді зберігаєш у собі чіткі контрасти.

Мені дуже подобається збалансовувати.

Ти – людина обов’язку?

Я дуже часто ухиляюся від зобов’язань. Я сам їх собі створюю, тому можна сказати, що я сам собі – зобов’язаність.

Твоя улюблена фраза з твоєї поезії?

«Під ритм твого серця римую сенс за сенсом».

Про що тут?

Про середовище. Я складаюся не тільки з себе, я складаюся зі свого середовища. Батьки, які інвестують усим, колеги, які інвестують спілкуванням, викладачі, які інвестували в мене знання… Під ритм їхніх сердець я зараз римую сенс за сенсом. Я зараз щось створюю під акомпанемент людей, які мене «склали».

Тобто це ще й про вдячність і… відсутність зоряної хвороби?

Трохи була, але минула. В Україні, мені здається, неможливо мати зіркову хворобу. Ми зараз всі перебуваємо в одних умовах. Зіркова хвороба — це від тупості. Коли ти починаєш розуміти, що люди — це важливіше, ніж твоя форма, це вже стає цінно.

Ти маєш свою домашню студію?

Моя «студія» — у квартирі, яка перейшла мені від дідуся і бабусі. Там граю, співаю, пишу ноти, майструю одяг. На бабусиній ножній машинці. Вже третій костюм на ній пошив.

Твоя улюблена пора року?

Немає. Як і немає улюбленої пісні чи виконавця. Все класно. Тут і зараз, Боже, весна прекрасна! Все цвіте. Літо: буде дуже жарко, голий ходиш по вулиці. Осінь — таке все романтичне. Зима — сніг, гірлянди… У мене навіть костюм є, з гірлянди зроблений.

Кого ти сьогодні слухаєш?

Стіві Вандер. Усеїн Бекіров. Вілл Тодд.

Коли з’явилась твоя перша пісня?

Свій перший трек, мені здається, я написав ще в садочку. Я ходив по нашому приватному будинку, по подвір’ю – сам любив гуляти – і придумував щось собі  вигаданою мовою. І так же мені добре було!

Співун – звідки це сценічне ім’я?

Я колись на Космонавтів у Вінниці продавав морозиво – це була моя перша робота. І зі мною працювала моя колежанка. Вона знала про те, що я дуже хочу співати, і я їй щось наспівував. А потім ми, коли зустрічалися, співали разом. От вона й називала мене Співуном. А мені сподобалось. І згодом взяв собі його на сцену.

Що плануєш на найближчий час?

Я в Ладижині. Маю велике багатство – багато часу на себе. Роблю те, що я давно запланував. Продовжую вивчати кар’єрні питання – як працюють люди у шоубізнесі, менеджмент. Займаюся дослідженням себе. Щоб бути цілісною особистістю, потрібно стежити за маленькими, дрібними речами, які відбуваються у твоєму житті — диявол криється в деталях. От буде концерт. Я буду досліджувати: а як мені було виконувати, наприклад, третю пісню, як на мене відреагували в кінці, що мені сказали, що мені не сказали, а чи працює паперова афіша, чи буде працювати реклама в інстаграмі… Тобто найближчим часом буду займатися самоаналізом і реальними речами. Зараз маю одну демку (авт. чорновий варіант пісні), коли вона розвинеться у пісню, буду замовляти музикантів, студію і писати чистовий гарний матеріал.

Розкажи трошки про майбутній концерт у Ладижині

Він буде благодійний. Мій тато від початку повномасштабної війни служить у 110-й бригаді, він ремонтує автівки. Ми будемо збирати гроші на матеріали для ремонту. Тому я поставив дорожчий, ніж зазвичай, вхід-донат – від 300 гривень.

Хочеться зібрати гроші, дуже хочеться класно заспівати. Тому протягом цього тижня буду розспівуватися. От їду у Вінницю на п’ятигодинний майстер-клас до Наталі Половинки. Це галицька співачка. Вона дуже гарно співає. Всім рекомендую.. Її голос — просто щось неймовірне. Заодно заскочу до моєї викладачки з вокалу, пограю їй свої пісні…

Так відповідально готуєшся. Схоже на спортивні збори.

Просто мені цікаво, я люблю це.

Твоя творчість – це…

Це історія мене. Дуже сильно хочу вдосконалюватися, кращі випускати пісні, костюми. Моя творчість зараз — це про екзистенцію, про те, що я відчуваю, про мій зв’язок зі світом.

Автор: Оксана Гайсин