Тарас Томасевич із Гайсина вже три роки працює у Державній службі України з надзвичайних ситуацій та рятує людей в Одесі. Повномасштабну війну він зустрів ще курсантом у Львові, а нині виїжджає на складні виклики, зокрема після російських ударів по житлових будинках. За свою діяльність рятувальник отримав нагороду «За оборону України».

Про свого колегу розповіли у ДСНС Одещини.

Про історію свого колеги розповіли в ДСНС Одещини

Тарас навчався у Гайсинському ліцеї №7, а згодом вступив до Львівського університету, де провів чотири роки. Вибір професії був для нього невипадковим: його батько багато років працює у поліції, тож служба та відповідальність за інших були знайомі Тарасу ще з дитинства.

Перший серйозний досвід майбутній рятувальник отримав під час стажування. Разом із начальником частини він виїхав ліквідовувати наслідки ворожого удару по складських приміщеннях. Найбільше тоді запам’яталися не руйнування, а родичі постраждалих, які чекали на своїх близьких.

«Найважче було бачити рідних тих людей. Ми допомагали діставати постраждалих. Їх витягували з-під балок, із завалів. Це було дуже непросто», — згадує Тарас.

Від курсантського укриття — до порятунку людей під завалами

Перший день повномасштабного вторгнення Тарас зустрів у Львові. Того ранку курсанти, як зазвичай, вийшли на пробіжку, але невдовзі отримали команду спуститися в укриття.

«Начальник курсу крикнув, що всім потрібно в укриття. Почалася війна. Ми всі спустилися в підвали й почали між собою говорити, що нас зараз можуть кудись залучити, що треба буде їхати допомагати», — пригадує рятувальник.

Спочатку курсанти не знали, чого очікувати. Згодом їх залучили до роботи з гуманітарною допомогою, яку доправляли з інших країн.

Тепер Тарас сам виїжджає на складні виклики. Один із таких випадків стався після російського удару по багатоповерхівці. Його відділення прибуло на місце одним із перших. З-під завалів лунали крики людей, а рятувальники намагалися підтримувати з ними зв’язок і дістатися до постраждалих.

«Був просто шок. З кожного боку, з кожного закутка ми чули, як кричать люди. Старались говорити з ними, підтримувати зв’язок, як могли», — розповідає Тарас.

Під час розбору завалів рятувальникам вдалося знайти жінку на верхніх поверхах. Вони поступово розчищали уламки, звільнили її та допомогли вибратися. Особливо важливим для команди став момент, коли врятована змогла самостійно дійти до карети швидкої допомоги.

Під час кожного виїзду переживає і за колег

Робота рятувальників під час війни пов’язана з додатковою небезпекою: після першого удару російські війська можуть завдати повторного, коли на місці вже працюють екстрені служби.

Тарас зізнається, що нині найбільше переживає за своїх колег, із якими щодня працює пліч-о-пліч.

«Переживання зараз найбільше за колектив. Постійно з телефоном, з радіостанцією, стежиш, щоб нічого не трапилося», — говорить він.

За його словами, повторні удари по місцях, де працюють рятувальники, змушують бути особливо уважними під час кожного виїзду.

Водночас у роботі трапляються й незвичайні виклики: рятувальники дістають котів із дерев, допомагають тваринам, які потрапили в пастки, та навіть ловлять кажанів.

Один із таких випадків стався нещодавно в Одесі. Дівчина йшла тротуаром, коли раптово провалилася під землю. На місце прибули рятувальники та поліцейські, які огородили небезпечну ділянку. За допомогою спеціального спорядження Тарас із колегами спустився до дівчини та допоміг їй вибратися. На щастя, серйозних травм вона не отримала.

Мріє після перемоги подорожувати Україною

Після складних чергувань Тарас намагається залишати робочі переживання на роботі та проводити більше часу з дружиною. Для неї очікування чоловіка з небезпечних виїздів також непросте, однак вона підтримує його у виборі професії.

Найбільша мрія рятувальника — після перемоги разом із дружиною вирушити в подорож Україною.

Сьогодні Тарас Томасевич має нагороду «За оборону України» та продовжує службу, допомагаючи людям у найскладніших ситуаціях.

У Гайсинському ліцеї №7 пишаються своїм вихованцем, який нині рятує людей в Одесі. Його історія — приклад відданості професії, відповідальності та готовності прийти на допомогу тим, хто цього потребує.