Ладижин одночасно є однією з найбагатших громад Вінниччини й однією з найбільш залежних від кількох великих підприємств. Цей парадокс став основою проєкту Плану справедливої трансформації, який міська рада винесла на громадське обговорення.

Ладижинська міська рада оприлюднила проєкт Плану справедливої трансформації громади. Документ має відповісти на складне для міста питання: як зберегти робочі місця, бюджетні надходження та нормальне теплопостачання, якщо роль вугільної генерації поступово зменшуватиметься.

Йдеться поки що не про затверджений план і не про оголошення дати закриття Ладижинської ТЕС. Це проєкт, який обговорюватимуть до 3 вересня. Після консультацій рішення має ухвалити міська рада.

Сам документ займає 83 сторінки. Його готували з вересня 2025-го до липня 2026 року.

Багата громада з вузькою економічною опорою

У 2025 році Ладижинська громада посіла перше місце у Вінницькій області за податковими доходами місцевого бюджету на одного жителя. Показник становив майже 23,9 тисячі гривень – більше, ніж у Вінницькій громаді, де він складав близько 15,3 тисячі.

За п’ять років доходи бюджету Ладижина майже подвоїлися: з 392,7 млн грн у 2021 році до 772 млн грн у 2025-му. Однак торік громада витратила більше, ніж отримала: видатки сягнули 818,3 млн грн.

Ще одна показова цифра – 80% усіх видатків є поточними. Це зарплати, енергоносії, утримання установ та щоденні потреби. На капітальні проєкти припадає лише п’ята частина бюджету.

Фінансова сила Ладижина має й зворотний бік. Десять найбільших платників забезпечують 69,6% податкових надходжень. Підприємства МХП дають близько 55%, Ладижинська ТЕС – 10,6%.

Автори Плану називають місцеву економіку «не класичним локальним ринком, а достатньо закритою індустріальною системою». Тобто грошей у громаді порівняно багато, але значна їх частина залежить від рішень кількох великих компаній.

На початок 2025 року на ТЕС працювали 695 людей. Це менше, ніж 723 працівники двома роками раніше, але станція досі залишається одним із головних роботодавців. На неї припадало 38% відкритих вакансій у громаді, ще 28% – на інші промислові підприємства.

Високі зарплати, яких не завжди вистачає на всіх

У 2024 році середня зарплата в громаді становила 32 963 грн. Це приблизно у півтора раза більше за середній показник по Україні, який у документі оцінено у 21 473 грн.

Для працівників великих підприємств це безумовна перевага. Для малого бізнесу, лікарні, шкіл і соціальних служб – проблема. Вони не завжди можуть конкурувати за людей із зарплатами та соціальними пакетами великих роботодавців.

У результаті громада має парадоксальну ситуацію: робочі місця є, але бракує медиків, освітян, працівників сфери послуг і кваліфікованих робітників. Малому бізнесу складно знайти людей і ще складніше втримати їх.

Саме тому одна зі ставок Плану – не просто створення нових робочих місць, а перекваліфікація працівників і підготовка фахівців для нової енергетики, медицини, автоматизації та цифрових професій.

Понад 2,6 тисячі переселенців як новий людський ресурс

На початку 2025 року в Ладижинській громаді проживало 21 467 місцевих жителів. Населення старіє: частка людей віком від 65 років уже перевищує 20%, а частка дітей поступово зменшується.

Війна посилила міграцію. Лише у 2022 році з громади вибули 4 752 людини, тоді як прибули 2 898.

Частково втрати компенсували внутрішньо переміщені особи. Станом на 1 січня 2026 року в громаді зареєстрували 2 609 ВПО – близько десятої частини населення.

У документі переселенців розглядають не лише як людей, яким потрібна допомога. Завдяки переїзду працівників Курахівської ТЕС вдалося частково закрити кадрові потреби Ладижинської станції. Медичні працівники з числа ВПО допомогли розширити перелік послуг місцевої лікарні.

Головна перешкода для тих, хто хотів би залишитися в Ладижині, – житло. Висока орендна плата й обмежена пропозиція нерухомості змушують громаду думати про службові квартири, компенсацію оренди та розвиток муніципального житлового фонду.

Окремий виклик – повернення ветеранів до цивільного життя. На початок 2026 року вони становили близько 1,4% населення, ще 0,2% – люди з інвалідністю внаслідок війни.

Серед проблем, про які говорили ветерани під час консультацій, – нестача психотерапевтичної допомоги, висока вартість ліків, відсутність соціального таксі, брак адаптованих робочих місць і складність відкриття власної справи.

Реабілітація як нова економіка

Найпомітніша економічна ставка документа – створення медично-реабілітаційного кластера.

У Ладижині вже працює реабілітаційне відділення міської лікарні. Якщо до війни лікарня отримувала фінансування від Національної служби здоров’я за 12 пакетами, то у 2025 році – вже за 19 пакетами. Обсяг платних послуг за цей час зріс у п’ять разів і досяг 16,9 млн грн.

Новий реабілітаційний центр облаштовують у колишньому санаторії-профілакторії Ладижинської ТЕС. За проєктом, він матиме 23 реабілітаційні ліжка і ще 23 місця для відновного лікування. Запланований штат – 45 працівників.

Ідея полягає в тому, щоб навколо центру з’явилися супутні послуги: житло для пацієнтів і медиків, харчування, транспорт, адаптивний спорт, психологічна допомога та відпочинок біля Південного Бугу й Ладижинського водосховища.

Якщо цей задум спрацює, реабілітація може стати для громади не лише соціальним проєктом, а й новою економічною спеціалізацією.

Енергетичний перехід уже почався

Російські удари по ТЕС змусили Ладижин змінювати систему теплопостачання раніше, ніж цього вимагали кліматичні плани.

У місті вже встановлюють модульні котельні та когенераційні установки, розвивають локальну генерацію, частину житлового фонду переводять на індивідуальне опалення.

Наступний крок – сонячна енергетика, біогазові технології, термомодернізація будинків та автономне живлення комунальних установ і малого бізнесу.

Проте це дорога перебудова. Фінансова потреба середньострокового плану публічних інвестицій оцінюється у 865,3 млн грн. Вартість проєктів, які вже внесені до портфеля громади, – близько 569,1 млн грн.

Місцевий бюджет самостійно таких витрат не покриє. Тому громада розраховує на державні програми, міжнародну допомогу, кредити та приватні інвестиції. Наразі це перелік можливих джерел, а не гарантовані кошти.

Чого у проєкті поки бракує

Документ перелічує десятки показників, за якими пропонують оцінювати трансформацію: нові енергетичні потужності, модернізовані будинки, скорочення викидів, кількість людей, які пройшли перекваліфікацію або скористалися медичними послугами.

Але навпроти цих показників графи з цільовими значеннями залишилися порожніми. Тобто поки що зрозуміло, що хочуть вимірювати, але не визначено, якого конкретного результату громада має досягти до 2030 року.

Немає у Плані й окремого графіка закриття Ладижинської ТЕС. Документ посилається на загальноукраїнську ціль відмови від вугільної генерації до 2035 року, однак визнає: після війни цей строк можуть переглянути.

Зауваження та пропозиції до проєкту приймають до 3 вересня 2026 року на адресу міської ради або електронною поштою [email protected]. Громадські слухання наразі не заплановані.

Нагадаємо, до 15 липня жителі, підприємці та громадські організації могли подавати власні проєктні ідеї. У міськраді повідомляли, що до консультацій і фокус-груп долучилися понад 200 людей. Відібрані пропозиції можуть претендувати на державне або міжнародне фінансування, але саме включення до Плану ще не гарантує отримання коштів.

Головна інтрига тепер не в тому, чи потрібні Ладижину зміни. Вони вже відбуваються. Питання в іншому: чи встигне громада створити нові економічні опори раніше, ніж старі почнуть слабшати.