Ладижинські лавочки – один із тихих символів нашого міста. Вони є скрізь, де потрібні людям, при цьому кожна з них просякнута безліччю міських таємниць – романтичних, смішних і навіть трагічних. Цілком можливо, що кожен ладижинець дорожить якоюсь окремою лавочкою та береже в пам’яті історію, пов’язану з нею.

Від важкої чумацької колоди до витонченої кованої лавочки

30 листопада 1790 року польський король Станіслав Август Понятовський видав власнику Ладижина Северину Потоцькому привілей на проведення двох чотиритижневих ярмарків на рік – весняного та осіннього, а також щотижневих базарів по вівторках.

Під базари підтягувалася «інфраструктура» – довгі дерев’яні колоди або грубо обтесані дошки на стовпах біля шинків, заїжджих дворів та вздовж торгових площ. Служили вони не для романтики, а для відпочинку чумаків, купців та селян.

Сучасне обличчя міста та його планування сформувало будівництво Ладижинської ТЕС, а саме – коли у 1973 році Ладижин офіційно отримав статус міста та розпочалося масове зведення багатоповерхівок.

Тоді з’явився класичний феномен – лавочки під під’їздом. За радянськими будівельними нормами, при благоустрої прибудинкової території біля кожного входу обов’язково встановлювалися типові дерев’яні лави на бетонних чи металевих опорах.

З часом вектор змістився від радянських стандартів у бік зручності й естетики. Алеї прикрасили ковані лавочки з анатомічними вигинами. З кожним роком різних лавочок у різних куточках міста лише більшає, що додає Ладижину особливого шарму, затишку й інклюзивності. А також порядку і чистоти, адже біля кожної лавочки обов’язково є урна.

За всі лавочки загального користування у місті відповідають два комунальних підприємства: тими, що під під’їздами, – опікується «Ладжитлосервіс», рештою  – Ладижинський ККП. Також до цього процесу активно долучаються самі ладижинці, міська рада та великий бізнес під час загальноміських толок.

Лавочки під під’їздом – «сімейні меблі»

Театр життєвих сюжетів, хронограф життя будинку, центр стратегічних досліджень, система «Безпечне місто» – це все вони, лавочки під під’їздами. І якщо розглядати багатоповерхівку як єдиний організм – а так воно в Ладижині і є, то лавочки під під’їздами – то, наче, ослінчики зі спільної кухні, де всім до всіх є діло.

«А що це ви там фотографуєте?! – можна запросто почути з лавочок від 54 будинку, – ото знімають, а потім передають, щоб по нас ракети запускали…»

Або ще: покидали хлопці велосипеди навпроти 28 будинку, підбігли до маленької вишеньки, обсипаної стиглими ягодами, а з лавочок під під’їздом  – цілий хор: «А ви її садили?!… Гілочки хоч не поламайте!»

З лавочок під під’їздами видно всіх і все. Саме в них найбагатша історія. Покалічена лавочка – героїчна сторінка. Перекошена та підперта камінцями лавочка під другим під’їздом 8/1 будинку, наприклад, однієї темної осінньої ночі мужньо зупинила собою автомобіль з нетверезим керманичем, який перед цим зачепив трійку машин на стоянці поруч. Лавочка постраждала, люди – ні.

Опікується лавочками під під’їздами КП «Ладжитлосервіс». Також на цьому господарстві – котельні, будинки, де проживають переселенці, дитячі майданчики, каналізаційні мережі, викошування трави… А працівників, з відомих причин, мало. Словом, до ремонту лавочок руки доходять не швидко. Закликають жителів будинків самим дбати та по можливості ремонтувати те, що ламається.

Кожна лавочка – цілий світ

Лавочки, розсипані по місту вздовж алейок – це ладижинський «Тік Ток», начинений сюжетами на будь-яку тему. Їх всипає ніжний весняний цвіт і пожовкле осіннє листя, вони бережуть таємниці перших юних поцілунків і пізніх побачень… На них просто відпочивають та навіть заночовують.

Їх історії – про все на світі та навіть про них самих.

Зручні та красиві ковані лавочки відразу стали окрасою міста. Але на каштановій алейці по Наконечного їх встановили на відстані від алейки і прямо на землю, тож у дощ біля лавочок утворювалися калюжі. А потім ще довго підсихало болото. Лише восени позаминулого року під ними залили логічні просторі майданчики – і тепер лавочки доступні у будь-яку погоду.
На жаль, знаходяться «естети» витерти об дошки брудне взуття чи налускати під лавочку гору лушпайок, хоча урни у нас – на кожному кроці. Лише бери – й не сміти!

Та це ще нічого. Встановлені всього рік тому лавочки неподалік другого ліцею – взагалі вирвали з «корінням». Кажуть, це зробив хтось із жителів найближчих будинків. З якої причини – невідомо.

Ніхто на ті лавочки в поліцію не скаржився, – каже Ігор Колодко, директор Ладижинського комбінату комунальних підприємств, – і ми ж їх встановили на прохання жителів Ладижина, які тудою йдуть з базару. Раптом повідомляють, що дві лавочки демонтовані разом з бетоном… Ми їх забрали. Збитки, так щоб порахувати, складуть 6-7 тисяч гривень, бо це й робота трактора, й людей… А був випадок: підлітки відволокли з Подільської лавочку з чотирма відрами бетону за 150-200 метрів – аж до залізничних колій. Четверо дорослих чоловіків її ледь принесли назад, а наступного дня лавочка знову була біля колій.

У місті нараховується більше сотні лавочок, про які дбає Ладижинський ККП.  І ще плануються нові. А старі, де треба, відремонтують. Хоча ту, що біля терміналу Приватбанку (біля автовокзалу), – вже лиш замінювати на нову. Геть здала позиції…

Лавочки. Лавочки… Невід’ємна складова анатомії міста… Крім всього іншого, у них сьогодні особлива комунікаційна роль: у світі, який стрімко переходить в режим онлайн, ці дошечки на металевих ніжках залишаються останнім острівцем живого спілкування. Бережіть їх, а заодно – унікальність та ментальність саме нашого, рідного міста.

Оксана Гайсин ©