Захисник Маріуполя повернувся до Ладижина після чотирьох років неволі, зізнався у почуттях своїй давній подрузі й почав будувати життя, яке планував ще за ґратами.

Кілька місяців тому в інтерв’ю «Поговоримо! Ладижин» звільнений із російського полону захисник Маріуполя Павло Шишкін розповідав, що після чотирьох років неволі найбільше хоче спокійного домашнього життя, сім’ї та власної справи. Тоді він коротко додав: «Зараз готуємося до весілля». Тепер цей день настав: 26-річний Павло одружився з 21-річною фотографкою Діаною Бажан. Відтепер вони подружжя Шишкіних.

Весілля відбулося на батьківщині нареченого. Поруч із Павлом і Діаною були їхні рідні та друзі, а серед гостей стояли троє українських військових, із якими Павло познайомився у російських колоніях, тюрмах і слідчих ізоляторах. Ще недавно ці чоловіки могли лише домовлятися про зустріч після звільнення, не знаючи, хто з них повернеться першим і скільки часу доведеться чекати на обмін. Цього разу вони зустрілися у Ладижині, щоб бути поруч із другом у день його одруження.

Під час церемонії Павло звернувся до Діани з обітницею, у якій не намагався обіцяти безтурботне майбутнє. Він сказав, що в їхньому житті траплятимуться труднощі, непорозуміння і сварки, однак завершив словами, що після пережитого звучали особливо переконливо: «Що б не сталося, буду завжди поруч».

Те, про що мовчали до війни

Павло і Діана познайомилися 2021 року через спільних друзів. Вони багато спілкувалися і поступово стали близькими, хоча про взаємну симпатію говорити не наважувалися. Діана здогадувалася про почуття Павла, він також розумів, що вона для нього важлива, проте відверту розмову обоє відкладали.

У листопаді 2021 року Павло підписав контракт зі Збройними силами України. Після навчання його направили до 36-ї окремої бригади морської піхоти, де він служив водієм у взводі забезпечення. Повномасштабне російське вторгнення застало його поблизу Маріуполя, тоді як Діана виїхала до Польщі.

Після боїв у Маріуполі, спроби прориву з оточення і тривалого переходу окупованою територією Павло потрапив у полон. Наступні чотири роки його перевозили між місцями утримання в окупованому Криму та різних регіонах Росії. Він пройшов через Севастополь, Воронеж, Курськ, Ростов та Удмуртію, пережив кілька зірваних обмінів і поступово перестав вірити повідомленням про можливе повернення.

У попередній розмові з «Поговоримо! Ладижин» Павло розповідав, що у найважчі періоди полону намагався зайняти думки піснями, віршами та планами на майбутнє. Він згадував дім, уявляв звичайне життя після звільнення і дедалі частіше думав про Діану. Саме там він зрозумів, що після повернення більше не хоче приховувати почуття.

«Коли сидиш у полоні, одна з речей, про які думаєш, це сім’я і стосунки», – розповів Павло журналістам Суспільного. На той час із найближчих рідних у нього залишалася сестра, тому бажання створити власну родину ставало дедалі сильнішим. Він вирішив, що повернеться, розповість Діані про свої почуття і не відкладатиме рішення про одруження, якщо вона відповість взаємністю.

Діана всі ці роки стежила за будь-якими повідомленнями, у яких могло з’явитися ім’я Павла. Вони не були парою до його полону, однак вона чекала на повернення людини, яку називала своїм найближчим другом, і шкодувала, що свого часу не наважилася сказати більше.

«Справжнє кохання не зникає з часом. Воно просто чекає моменту, коли двоє перестануть боятися», – сказала Діана, розповідаючи про їхні стосунки.

Шостого березня 2026 року Павло повернувся до України під час обміну. Про його звільнення Діані повідомила подруга, яка зателефонувала зі словами: «Паша вдома». Діана почала шукати фотографії звільнених військових, побачила серед них Павла, а того самого вечора отримала від нього повідомлення.

Під час першої відвертої розмови вони зізналися, що почуття були взаємними ще до повномасштабної війни. Після завершення карантину Діана приїхала до Павла, а згодом повернулася з Польщі до Ладижина. Павло освідчився майже відразу, не бажаючи знову відкладати рішення, до якого йшов усі роки полону.

Гості, з якими Павло познайомився у неволі

Присутність колишніх полонених на весіллі додала цій сімейній події іншого виміру. Дружба Павла з цими чоловіками почалася у місцях, де майбутнє вимірювалося наступною перевіркою, черговим етапом або непевною звісткою про обмін. Після повернення в Україну вони продовжили спілкуватися і намагалися виконати обіцянки, які давали один одному ще в російських колоніях.

Едуард Колесников приїхав на весілля з Дніпропетровщини. Вони з Павлом познайомилися у Севастополі, де спочатку грали в карти, а потім почали більше спілкуватися. Коли Едуарда першим вивозили з Удмуртії, вони не знали, чи справді він їде на обмін і коли зможе повернутися Павло.

“Він сказав: “Ти у мене будеш на весіллі сто відсотків”. А я відповів, що це навзаєм, ніяк інакше», – пригадував Едуард.

У Ладижині ця домовленість, яка колись допомагала їм говорити про майбутнє, стала частиною цілком реального весілля.

Дмитро Мирза приїхав привітати молодят з Одещини. Він повернувся з полону торік, у День Незалежності, і знав, що Павло планує одружитися одразу після звільнення, хоча ім’я майбутньої дружини той тримав у таємниці. Після обміну Павла вони зустрілися у березні, а невдовзі Дмитро отримав запрошення на церемонію.

Рішення Павла створити родину не здивувало його близьких. Хрещена Ірина Лапінська пригадала, що ще до повернення зі шпиталю він повідомив їй: «Тьотя Іра, я одружуюся». За її словами, Павло давно мріяв про власну сім’ю і домашній затишок, тому новина про весілля стала для рідних ще одним підтвердженням, що він справді повертається до життя.

Мати Діани Альона Бажан запам’ятала Павла після полону надзвичайно виснаженим. За кілька місяців поруч із близькими він набрав вагу, фізично зміцнів і поступово почав повертатися до звичного ритму, хоча пережите залишається частиною його досвіду і потребує тривалого відновлення.

У попередньому інтерв’ю Павло описував своє бажане майбутнє через прості речі. Він хотів жити у Ладижині, гуляти разом із Діаною, їздити з нею автомобілем, пити каву в знайомих місцях і проводити час із їхньою собакою Теєю. Після років, коли він не міг самостійно вирішити, куди піти і з ким поговорити, можливість планувати звичайний день стала для нього важливою ознакою свободи.

«Хочу сім’ю, дітей. Власну справу», – говорив Павло, пояснюючи, чому після звільнення прагне іншого життя. Згодом він планує заснувати ветеранський бізнес, а найближчим часом подружжя збирається провести медовий місяць у подорожі Україною.

Коли ми вперше розповідали історію Павла Шишкіна після його повернення, вона завершувалася словами про підготовку до весілля. Тоді це було одним із планів людини, яка після чотирьох років неволі заново вчилася дивитися вперед. Тепер у цього плану є конкретна дата, спільне прізвище, обручки та люди, які приїхали з різних областей, щоб побачити, як їхній друг починає життя, про яке вони разом говорили у полоні.