Сьогодні в Україні активно обговорюють можливе залучення іноземців на підприємства. Одні називають це вимушеним кроком для порятунку економіки, інші — загрозою для ринку праці та соціальної стабільності. У соцмережах тема давно обросла страхами й фейками: поки українці воюють, «чужинці займуть їхні місця».

Але якщо відкласти емоції й подивитися на цифри та офіційні дані, картина виглядає значно спокійнішою.

Що насправді відбувається з трудовою міграцією на Вінниччині, скільки іноземців офіційно працюють в області та якою є позиція найбільших підприємств Ладижина — читайте в матеріалі.

Дефіцит кадрів і іноземці: що насправді відбувається на Вінниччині?

Чим довше триває війна, тим гострішою стає проблема нестачі робочих рук. І це — не перебільшення. За оцінками Міністерства економіки, дефіцит кадрів в Україні вже сягнув 4,5 мільйона працівників.

Де брати людей? Очевидно, що українські чоловіки не залишать фронт заради заводів чи фабрик. Європейці або американці масово працювати до України також не поїдуть. На цьому тлі додатковий резонанс викликала заява голови Офісу Президента про можливе спрощення в’їзду для працівників із так званого «ризикового списку» — країн Азії та Африки.

І тут інформаційний простір буквально вибухнув.

«На Закарпатті вже тисячі індусів», «річки Івано-Франківщини перетворюються на Ганг», «людей у чалмах бачили на вокзалі у Могилеві-Подільському». Подібні повідомлення масово поширюються у соцмережах. У сусідньому Тульчині жителі навіть писали про «цілі групи індусів» у місті.

Тема виявилася ідеальною для маніпуляцій. Будь-яка історія, яка може розхитати суспільство під час війни, миттєво стає зброєю інформаційного впливу. Тож варто розібратися, де тут факти, а де — емоції та фейки.

Легко обманути того, хто не перевіряє

Соцмережі давно стали середовищем, де гучна «сенсація» поширюється швидше за перевірену інформацію. І тема мігрантів тут спрацювала безвідмовно.

Івано-Франківщина. У мережі активно розганяли відео, на якому індуси нібито перуть одяг прямо в українських річках і сушать його на берегах. Насправді відео було зняте українкою в Індії. Авторка сама опублікувала оригінал і спростувала фейк.

Закарпаття. У соцмережах писали про «тисячі бангладешців», яких нібито вже завезли на роботу. Реальність значно прозаїчніша: меблева фабрика в Тячеві справді намагалася залучити 160 працівників із Бангладеш, але проєкт зірвався ще на етапі оформлення документів. Про це повідомляв голова Тячівської РДА.

Могилів-Подільський. «Трудові мігранти» у чалмах виявилися студентами Полтавського медичного університету. Цю інформацію офіційно спростував керівник Управління Державної міграційної служби у Вінницькій області Борис Наливайко.

Що кажуть офіційні дані

Попри емоційні дискусії, масштаби трудової міграції в Україну наразі залишаються дуже далекими від «навали», про яку пишуть у соцмережах.

Механізм працевлаштування іноземців офіційний і достатньо жорсткий: спочатку дозвіл видає служба зайнятості, після цього міграційна служба оформлює посвідку на тимчасове проживання.

За даними Державної міграційної служби, станом на 1 травня 2026 року на Вінниччині посвідки на тимчасове проживання через працевлаштування мав 151 іноземець. Серед них — 30 громадян Китаю, 22 турки, 12 узбеків, 9 молдован, 8 німців, 7 громадян Ізраїлю та представники інших країн. Безпосередньо у 2026 році працювати в область приїхали лише 26 людей.

За інформацією Вінницького обласного центру зайнятості, у січні–березні цього року видали 12 дозволів на роботу для іноземців і продовжили ще два. У квітні–травні — видали ще вісім дозволів та один продовжили. Для порівняння: за аналогічний період минулого року таких дозволів було 48.

Станом на середину травня в області діяли 68 дозволів на застосування праці іноземців та осіб без громадянства. Переважно йдеться про керівників, менеджерів або вузькопрофільних технічних спеціалістів.

Досвід МХП

Однією з компаній, яка відкрито говорить про проблему кадрового дефіциту та тестує залучення іноземних працівників, є МХП.

У компанії пояснюють: до цього вже використали внутрішні резерви — дуальну освіту, перекваліфікацію жінок на «чоловічі» професії, залучення переселенців із прифронтових територій. Після цього почали дивитися за межі України.

Втім, перший досвід виявився невдалим.

Про це розповідає директорка з управління персоналом напрямів виробництва, логістики та закупівель МХП Діна Конограй.

«Для пілотного проєкту на птахофабрики МХП було залучено сімох іноземців. Після першого нічного обстрілу частина людей без попередження залишила місце роботи та проживання і перестала виходити на зв’язок. А ми, як роботодавець, несемо відповідальність за них. Одразу повідомили центр зайнятості та міграційну службу. У результаті їх знайшли, але дозволи на роботу анулювали всій пілотній групі», — розповідає вона.

Зараз компанія тестує другий пілотний проєкт — знову зі сімома іноземними працівниками. Цього разу результати кращі, адже врахували попередній досвід.

«Ситуація показала, що іноземний працівник — це не просто людина, яка закриє вакансію. Це окремий адаптаційний процес. Те, що очевидно для локальної команди, може бути неочевидним для людей з іншого культурного середовища. Йдеться і про субординацію, і про взаємодію в командах, і про поведінку в публічному просторі. Тому тут не працює підхід “люди самі розберуться”. Компанія свідомо бере на себе роль провідника», — каже Діна Конограй.

А що ДТЕК і BTU?

У DTEK окремої публічної «політики щодо мігрантів» наразі немає. Водночас компанія офіційно декларує принципи рівності та недискримінації незалежно від національності, походження, раси, мови чи релігії.

У відкритих джерелах також немає інформації про масове залучення компанією трудових мігрантів з Азії чи Африки. Натомість акцент роблять на працевлаштуванні українців, перекваліфікації кадрів, роботі з ветеранами, ВПО та людьми з інвалідністю.

Не планують залучати іноземців і в BTU Ukraine .

«Як і більшість підприємств, наша компанія також відчуває вплив дефіциту кадрів, — каже директорка з маркетингу та піару BTU Алла Болоховська.  —  Ринок праці демонструє помітний розрив: кількість відкритих вакансій суттєво перевищує кількість активних шукачів. Але ми не розглядаємо можливість залучення мігрантів. Весь наш фокус спрямований виключно на роботу з внутрішнім ринком праці України”. 

В компанії роблять ставку на внутрішні ресурси та адаптацію. Саме: розширення вікових меж кандидатів (активне залучення студентів та людей старшого віку), перекваліфікації жінок у професії, де раніше переважали чоловіки, постійне покращення умов праці для утримання ключових фахівців та збереження цілісності команд.

«Україна — для українців»?

Категорично проти масового залучення трудових мігрантів виступає Асоціація прифронтових міст та громад України, яку очолює міський голова Харкова Ігор Терехов.

Представники Харківської, Сумської, Чернігівської, Полтавської, Дніпропетровської, Миколаївської, Одеської та Запорізької областей звернулися до Кабміну та Верховної Ради із закликом не допустити масового завезення робочої сили з-за кордону.

Їхня позиція базується на іншій проблемі: в одних регіонах бракує працівників, а в інших люди не можуть знайти роботу. Іноземців, на їхню думку, варто залучати лише у випадку гострої потреби — насамперед як висококваліфікованих спеціалістів або студентів, які вже адаптовані до українського середовища.

Натомість держава, переконані в Асоціації, має інвестувати у власних людей: програми перекваліфікації, працевлаштування ветеранів і ВПО, підтримку людей 50+ та перші робочі місця для молоді.

І певні кроки в цьому напрямку вже з’являються. Прем’єр-міністерка Юлія Свириденко повідомила про запуск програми «Досвід має значення», яка передбачає навчання, стажування та подальше працевлаштування людей віком 50+. Пілотний проєкт триватиме до жовтня 2026 року.

Не конкуренти, але…

Директорка Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України Елла Лібанова переконана: нинішнє загострення теми трудових мігрантів багато в чому є штучним і підігрівається інформаційними маніпуляціями.

Статистика це підтверджує. Якщо у 2021 році іноземці отримали в Україні 22 тисячі офіційних дозволів на роботу, то у 2024-му — лише шість тисяч, а у 2025-му — дев’ять тисяч.

Тобто сьогодні іноземних працівників в Україні в рази менше, ніж до повномасштабної війни.

Втім, проблема кадрового дефіциту нікуди не зникає. Через мобілізацію, еміграцію та демографічну кризу бізнес у багатьох сферах уже працює на межі можливостей. А після війни потреба у працівниках лише зростатиме — через масштабну відбудову країни.

Тому головне питання вже не в тому, чи з’являтимуться в Україні іноземні працівники. Питання в іншому: чи зможе держава створити зрозумілі правила, контроль і механізми інтеграції, які не стануть джерелом нового суспільного конфлікту.

Автор: Оксана Гайсин