Степашки — це не просто село на лівому березі Південного Бугу. Це місце, де археологи знаходять сліди трипільців та ранніх слов’ян, а історики — сюжети для пригодницьких романів. Сьогодні Степашки входять до Гайсинської громади, проте їхня доля нерозривно пов’язана з Ладижином, до якого лише 15 км дороги.

Фото Ольги Подорожної. 2023 р.

Від «Савинців» до «Степашок»: легенда про зраду та відвагу

До середини XVIII століття село мало назву Савинці. Свою сучасну назву воно отримало після кривавої та драматичної події. У 1739 році коронний гетьман Юзеф Потоцький надав ці землі колишньому гайдамацькому ватажку Саві Чалому, який перейшов на службу до поляків.

Його колишній побратим Гнат Голий не пробачив зради. У 1741 році він перехитрив Саву за допомогою служниці — дівчини на ім’я Степка. Вона відчинила гайдамакам браму маєтку, і Сава Чалий був убитий. На честь дівчини Степки село перейменували у Степашки. Цікаво, що син Сави — Юзеф Сава-Цалинський — згодом став героєм польського епосу та творів Юліуша Словацького.

Епоха Потоцьких та Єловицьких

Наприкінці XVIII століття Степашки належали Вінценту Потоцькому, а з 1803 року перейшли у власність роду Єловицьких, які володіли ними до самої революції. Село розвивалося стрімко:

• 1823 рік: 342 «чоловічі душі».

• Початок XX ст.: кількість мешканців зросла до 2202 осіб.

• Економіка: Степашки були «капустяною столицею» повіту — місцеві селяни забезпечували капустою весь Гайсин. Також тут працювали водяний млин та винокурня.

Духовність та освіта: школа, що збереглася на поштівках

Окрасою села є Різдво-Богородична церква, збудована у 1857 році на кам’яному фундаменті. Цей дерев’яний храм зберігся до наших днів.

У 1897 році тут відкрили унікальну другокласну вчительську школу, яка готувала педагогів для початкових училищ. До наших днів дійшла рідкісна поштова листівка 1916 року з відбитком поштового відділення Ладижина, на якій зафіксовано будівлю цієї школи, зведену в 1904 році.

Бунтівний дух Степашок

Селяни Степашок завжди мали гостре почуття справедливості:

Травень 1861 року: понад 600 селян повстали проти сваволі поміщика під час проведення реформи. Протести були настільки масштабними, що їх придушували військовою силою.

1907 рік: під час чергової хвилі селянських заворушень мешканці спалили поміщицький маєток Єловицьких.

Зв’язок із Ладижином та радянський період

Степашки та Ладижин завжди були в одному економічному та соціальному просторі. Навіть сто років тому Ладижин був головним логістичним вузлом для Степашок: саме через ладижинську поштову станцію проходила вся кореспонденція та новини для села.

Трагічною сторінкою став Голодомор 1932–1933 років, який забрав більше половини населення села. Нова хвиля змін прийшла у 1962 році під час будівництва Ладижинської ТЕС. Через затоплення частини прибережної зони Південного Бугу значна кількість мешканців була переселена. Так у селі з’явилася вулиця з народною назвою «Новосілка». Крім цього, в радянський час село було важливим сільськогосподарським центром, де вирощували пшеницю та цукрові буряки.

Мальовничі краєвиди навколо Степашок перетворили село на рекреаційну зону: на узбережжі розкинулися численні бази відпочинку, серед яких легендарний “Енергетик”, що десятиліттями був улюбленим місцем оздоровлення для працівників Ладижинської ТЕС.

Сучасність та топоніміка

Сьогодні Степашки — це сучасне село, де шанують традиції. Тут досі вживають народні назви вулиць (Лан, Шуя, Піщана) та урочищ (Березина, Водяний Яр). Пагорб «Могилка» за легендою був насипаний козацькими шапками як сторожова вежа під час татарських набігів.