Волонтерки. Підприємиці. Мисткині. Ті, хто закриває збори швидше, ніж хтось встигає посперечатися в коментарях. Ті, хто вдень — на роботі, ввечері — у хатніх справах, вночі — «а давайте ще це зробимо».

💙💛До Дня української жінки ми зібрали лише невелику частину ладижинських імен, які вже вписані в історію — тихо або дуже гучно. Але повірте, список значно довший. Бо українські жінки — це не про статус. Це про дію.

Лариса Куроптєва

– про тепло, яке можна відчути

Лариса Куроптєва — жінка, яка навчила місто смакувати тепло. Засновниця арт-кафе «Фредерік», підприємиця, яку у 2021 році визнали кращою у місті. Але її історія — не про грамоти.

Коли почалася повномасштабна війна, її кав’ярня стала місцем порятунку: тут готували для військових, годували переселенців, підтримували самотніх літніх людей. Їжа стала способом підтримати, обійняти, сказати: «Ти не сам».

А ще — театр, творчість, сцена. Бо навіть у темні часи місто потребує світла. Її заклад давно став не просто місцем кави й десертів, а центром творчості й соціальної взаємодії: тут проводять аматорські вистави, літературні вечори та творчі зустрічі.

Лариса — з тих жінок, які тримають баланс між бізнесом, творчістю і волонтерством. І роблять це без пафосу — просто тому, що так правильно.

Марʼяна Нарожна – сила тихих справ

Марʼяна Нарожна – волонтерка, депутатка Вінницької обласної ради та керівниця вінницького регіонального хабу Благодійного фонду “МХП-Громаді” в Ладижині. Коли треба допомогти військовим, родинам чи громаді — вона завжди на зв’язку.

За її плечима десятки проєктів: допомога військовим і родинам, освітні програми для дітей і дорослих, ремонт шкіл і дитячих садочків, підтримка людей з інвалідністю, закупівля техніки для лікарні та соціальних служб.

Як волонтерка вона координує швидку допомогу, збирає гуманітарку і доставляє туди, де це потрібно прямо зараз. У фонді Марʼяна працює на довгострокову перспективу: гранти на розвиток громадських ініціатив, культурні та спортивні програми, партнерські проєкти з бізнесом і містом — усе, що робить життя людей трішки кращим.

Марʼяна показує, що сила української жінки — не в пафосі, а в тих важливих справах, які тримають місто і людей разом.

Наталія Топалова

 —  жінка, яка вчить тримати дистанцію

Наталія Топалова — волонтерка, зоозахисниця, тренерка з академічного веслування Ладижинської ДЮСШ №2. Десятки років у спорті. Сотні дітей, які пройшли через її школу. 

Її вихованці ставали чемпіонами області та України. Підіймалися на п’єдестали, долали дистанції 2000 і 5000 метрів, вигравали змагання на ергометрах. Але для неї головне — не медаль. Головне — характер.

Коли російська ракета знищила веслувальну базу, це могло стати крапкою. Але стало комою. Наталія добивалася нових човнів, відновлювала тренування та не дозволила дітям втратити віру. Вона організовує літній відпочинок для юних ладижинців, підтримує спортсменів навіть тоді, коли система не підтримує її.

У 2024 році її визнали кращою волонтеркою року.

Та насправді вона волонтерка щодня — бо віддає дітям більше, ніж вимагає посадова інструкція.

 Юлія Островська: жінка діалогу

Юлія Островська – громадська активістка та комунікаторка. Працює там, де складно. Де цифри перетворюються на емоції. Де тариф на воду — це не просто платіжка, а питання справедливості. Де ветеранська політика — це не абстракція, а долі людей.

Вона представляє досвід громади на всеукраїнських форумах, говорить про підтримку ветеранів, долучається до публічних обговорень міських рішень. Її робота — це постійний діалог: між містом і владою, між минулим і майбутнім.

Юлія не про гучні жести. Вона про системність. Про відповідальність. Про те, що сильна громада починається з людей, які не бояться ставити питання.

Ірина Зеленецька: жінка, яка плете захист

Ірина Зеленецька – волонтерка, працює на Ладижинській ТЕС. Звичайна робота. Звичайний день. 

А після роботи — маскувальні сітки і «кікімори» для фронту.

Разом із такими ж жінками вона вплітає в тканину не лише стрічки, а й тишу тилу, підтримку, віру. Її руки створюють захист для тих, хто щодня ризикує життям.

У 2015 році вона балотувалася до обласної ради, але публічність для неї — не самоціль. Її головна позиція сьогодні — допомога армії.

Вона з тих, хто не говорить «я герой».

Вона просто там, де потрібна допомога.