Товариство “Просвіта” виникло у Львові в 1868 році як потужна відповідь на антиукраїнські течії у культурному житті Галичини. Ця ініціатива зародилася на перехресті політичних свобод, які прийшли до Австро-Угорщини після “весни народів” 1848 року, та на противагу колонізаторській, підтримуваній цісарською владою, та москвофільській течіям. Поштовхом до створення товариства також став зростаючий вплив творчості Тараса Шевченка на духовне життя Галичини, незважаючи на цензурні заборони та кордон з Наддніпрянщиною. Місія “Просвіти” була не лише освітньою, але й економічною та національно-культурною. Тут вели курси для неписьменних, проводили “відчити”, вечорниці та ставили п’єси, створювали рільничо-господарські та промислові спілки, а також позичкові й ощадні каси.

Поширення “Просвіти” на Наддніпрянщині у період революцій

Почуття єдності західних та наддніпрянських земель, особливо виявлене під час святкування ювілею гетьмана Богдана Хмельницького у листопаді 1905 року, стало поштовхом до створення освітніх товариств за прикладом Галичини і на землях Наддніпрянщини. Перші товариства “Просвіта” організовуються в Одесі (1906 р.), згодом — у Катеринославі (де діяло з 1905 р. як Літературно-артистичне українське товариство), Житомирі, Кам’янці-Подільському, Києві, Чернігові та Миколаєві. Навіть на Дону та Кубані (Новочеркаська, Кубанська “Просвіта”) були засновані осередки, а власні читальні мали переселенці на Зеленому Клині та в Америці.

На Лівобережній Україні єдиним товариством, що отримало офіційний дозвіл губернатора, була Чернігівська “Просвіта”, заснована 27 грудня 1906 року Іллею Шрагом та Михайлом Коцюбинським (який був обраний головою). Проте через постійні переслідування з боку царської адміністрації товариство припинило свою діяльність у 1911 році. Через пряму заборону царської адміністрації не вдалося відкрити “Просвіти” у Харкові та Полтаві, де їхні функції фактично виконували інші національно-культурні організації (як Українське літературно-етнографічне товариство імені Квітки-Основ’яненка у Харкові) та система кооперації у Полтаві.

Українська революція 1917–1921 рр. і поява “Просвіти” у Ладижині

Події Української революції 1917 року спричинили масову активізацію національного руху та формування культурно-просвітницьких осередків “Просвіти” на місцях. Це був період стрімкого поширення української ідеї та готовності інтелігенції долучатися до розбудови української державності.

Однією з перших ластівок національного відродження на Гайсинщині стало заснування місцевого товариства “Просвіта“ у місті Ладижин (за різними даними, 2 квітня 1917 року або наприкінці листопада 1918 року). До складу товариства увійшла інтелектуальна еліта громади: священики, вчителі та представники інтелігенції, а його головою було обрано Іваницького.

Створення товариства відбулося на хвилі подій Української революції, про що свідчить його вітання до Української Центральної Ради, опубліковане в газеті “Нова Рада“. Зокрема, Ладижинська “Просвіта“ закликала Центральну Раду “боронити Україну” і висловила власне прагнення до активної праці на “рідній ниві“, демонструючи глибоке усвідомлення національних інтересів.

Розвиток просвітницького руху в Гайсині та повіті

На початку грудня 1918 року в місті Гайсин при чоловічій гімназії був заснований культурно-просвітній гурток “Просвіта”, який ставив собі за мету підняття національної свідомості серед молоді. Керівником організації обрали директора школи, а члени гуртка затвердили статут та розділилися на чотири секції: літературно-наукову, аматорсько-артистичну, співочу та музичну. 

Наприкінці 1918- на початку 1919 року осередки “Просвіти” активно виникали у селах Гайсинського повіту:

• с. Кіблічі. 18 грудня 1918 р. до складу товариства увійшла вся трудова інтелігенція та близько ста місцевих жителів. Організація активно проводила на різдвяні свята театральні вистави, хорові співи та концерти.
• с. Кримка: 15 січня 1919 р. на зборах, де доповідав учитель І. Поліщук, до осередку відразу записалося 36 осіб.
• с. Роскошівка. 22 січня 1919 р. товариство постало зусиллями активістів Д. Сокотнюка, Д. Дащенка, Н. Бортника та інших, налічуючи 50 членів.
• с. Гучні. Товариство налічувало 30 осіб, головою обрали П. Долинського.
• с. Карабелівці та Вікнино. Вчитель початкової школи Козуб проявив особливу ініціативу у Вікнині, влаштовуючи концерти та вистави на прохання селян.
• с. Косанів (зараз Косанове). Також висловлювалося бажання заснувати осередок.
• у с. Ладижинське Гайсинського повіту на початку 1919 року просвітницька організація налічувала до сотні членів.

Ключові напрямки практичної роботи

Діяльність “Просвіт” на Гайсинщині та інших землях Наддніпрянщини у 1917-1919 роках була багатовекторною і спрямованою на всебічний розвиток української громади:

• культурно-освітня робота. Це був основний напрямок. Товариства відкривали читальні та бібліотеки, що стало важливим кроком у боротьбі з неписьменністю. Проводилися “відчити” (лекції), спрямовані на поширення знань з історії, літератури та сільського господарства;
• організація дозвілля. Просвітяни влаштовували театральні вистави (зокрема на Різдвяні свята у с. Кіблічі), хорові співи та музичні концерти. Ця аматорсько-артистична діяльність, що часто проводилася на зібрані кошти, була життєво необхідна для відродження народних традицій та формування національно свідомого дозвілля;
• створення секцій. Наприклад, у Гайсині гурток мав літературно-наукову, аматорсько-артистичну, співочу та музичну секції, що свідчить про системний підхід до охоплення різних потреб молоді;
• формування національної свідомості. Головне завдання, про яке прямо заявляли керівники гуртка в Гайсині, — підняття національної свідомості серед молоді та сільського населення через поширення української мови, культури та ідеї державності.

Важливість осередків “Просвіти”на місцях

• Товариства були першими масовими українськими громадськими організаціями на місцях. Вони стали основою для українського самоуправління та носіями ідеї Української Центральної Ради на рівні повіту і села.
• У часи нестабільності та більшовицької агресії (коли, наприклад, у с. Жерде (сучасна Жерденівка) “Просвіту” знищили), товариства виступали культурним і політичним опором ворожим ідеологіям. Вони були тим осередком, навколо якого гуртувалося свідоме трудове селянство.
• “Просвіта” вивела українську культуру та освіту за межі вузького кола інтелігенції, зробивши їх доступними для широких народних мас. 
• “Просвіти”, залучаючи священиків, вчителів та адміністраторів, формували кадровий потенціал для розбудови майбутньої української держави.

Проблеми та припинення діяльності

Незважаючи на значний сплеск, не всі населені пункти краю однаково позитивно ставилися до просвітницької діяльності. Були відзначені випадки байдужого, а то й ворожого ставлення з боку окремих жителів (“поважних хазяїв”) у с. Швиршківцях, а також квола діяльність у м. Гайсин, Джурин Ямпільського повіту, м. Ладижин Гайсинського повіту та с. Вищий Ташлик.

Редакція газети “Життя Поділля” пояснювала незадовільну роботу браком “молодих сил”, здатних стояти близько до народу та знати його потреби. Інструктор позашкільної освіти Могилівської повітової управи Зазулінський радив не гнатися за кількістю членів, а формувати міцно згуртовані, свідомі ядра з 10–15 активістів.

Також суттєво гальмувала розвиток відсутність сталого фінансування та відсутність тісного зв’язку між товариствами: у краї не існувало ані губернської, ані майже повітових спілок. На Поділлі також не відбулося жодного просвітницького з’їзду, а співпраця з кооперативними організаціями не була налагоджена.

Діяльність товариств “Просвіта” була практично унеможливлена після приходу більшовиків навесні 1919 року. За повідомленнями, у с. Жерде “Просвіта” була знищена і закрита загонами “червоноармійців”. Таке ставлення зумовлювалося культурною політикою більшовиків, основною метою якої було ідеологічне перевиховання мас у комуністичному дусі та створення нової культури на основі марксизму.

Фото ілюстративні.