Дмитро Петрович Шварц, один із визначних представників радянської академічної та реалістичної скульптури, народився 24 вересня (6 жовтня) 1899 року в містечку Ладижин Гайсинського повіту Подільської губернії, на території сучасної Вінницької області України. Його внесок у монументальне та станкове мистецтво, а також у педагогічну діяльність, відіграв значну роль у розвитку скульптури середини XX століття.

Свою юність Дмитро Петрович провів у Ташкенті. Тут, у 1915 році, коли він був учнем сьомого класу гімназії, відбулася доленосна зустріч, що визначила його професійний шлях. Він познайомився з угорським скульптором Кароєм Дано, який опинився в Ташкенті як військовополонений і на той час займався оформленням католицького собору.

“Будівництво високої готичної будівлі добігало кінця. Вигляд був дуже мальовничий. Я подався подивитися на будівництво. Увійшов — і потрапив одразу до якогось особливого світу. Барельєфи на стінах, суворі фігури із сірого цементу — наповнювали будівлю, дивилися на мене з ніш, з поворотів сходів, звідусіль… Вони були внизу, вгорі, здіймалися в кілька ярусів… Нічого подібного ніколи не бачив у житті“.

Дано став його першим наставником, навчаючи скульптурі протягом двох років, до свого повернення до Угорщини у 1917 році.

У 1918–1922 роках Шварц здобував початкову художню освіту в Ташкентській художній школі, де спершу приділяв увагу переважно живопису. Однак, прагнення до скульптури перемогло, і у 1922 році він переїжджає до Москви. У столиці він вступив на скульптурний факультет ВХУТЕІНу (Вищих художньо-технічних майстерень/інституту), який успішно закінчив у 1929 році. У ВХУТЕІНі його викладачами були відомі майстри І. С. Єфімов та І. М. Чайков. Незважаючи на недоліки тогочасної освітньої програми, зокрема відсутність ґрунтовного вивчення анатомії, Шварц самостійно поглиблював свої знання, проводячи багато часу в Музеї образотворчих мистецтв у Москві та Ермітажі в Ленінграді, де він вивчав мистецтво античності, готики, ренесансу та римського портрета.

“Навчався я у Вхутєїні довго, але так і не вивчився там тому, без чого неможливо стати художником. Постановка та методи навчання у ті роки докорінно відрізнялися від нинішніх. Приміром, ми, майбутні скульптори, зовсім не вивчали анатомію людського тіла. Нас не знайомили з історією скульптури, творчістю великих майстрів. Щастям для нас було, що ми навчалися у Москві, з її музеями, виставками. Було чому вчитися поза стінами Вхутеїна“.

Ранній період творчості Шварца, що тривав до середини 1930-х років, характеризується сильним впливом класичної пластики. Це проявилося у таких роботах, як «Дискобол» (1934). Згодом він почав активно шукати нові сюжети і сучасні образи, необхідні для монументальної радянської скульптури. Серед його монументальних робіт варто виділити «Физкультурную группу» (1935) для стадіону «Електрик» та скульптури «Парашютистка» і «Лётчик» (1935). Для фасаду Гірничого інституту він створив скульптуру «Шахтер» (1937), а для шлюзу №8 Каналу імені Москви — «Строительницу» (1937). У станковій скульптурі він створив ліричні та глибокі образи, такі як «Мальчик с шестом» (1935), «Девушка с зеркалом» (1938), «Материнство» (1939) та пізніші «Молодая девушка» (1952-53) і «Обнаженная» (1953). Він також був співавтором монументальної композиції “Вперед, к победе коммунизма!” з М. В. Томським.

Найбільшого визнання Дмитро Шварц досяг як скульптор-портрет ист. Він не обмежувався зовнішньою подібністю, а прагнув розкрити внутрішній світ та характер своїх моделей. Його портрети, починаючи з ліричного «Портрет сына» (бронза, 1933), набули особливої глибини в роки Великої Вітчизняної війни, коли він створював образи військових льотчиків, зокрема Бюст двічі Героя Радянського Союзу льотчика В. М. Голубєва (1944). Серед інших його відомих портретів: «Портрет О.І.Городовикова» (1946), «Портрет С.Г.Бирман» (1947), «Портрет Героя Соціалістичної Праці К. А. Борина» (1947) та бюсти академіків М. А. Бутлерова та І. А. Каблукова (1954), “Парашутистка”.

“У фігурі “Парашутистка” я хотів висловити сміливість передової жінки, у русі та змісті якої я уникнув натуралістичного трактування, фіксації одного якогось моменту, а прагнув висловити узагальненість взятої мною теми, пов’язаної з відчуттям радості та легкості повітряних хвиль. Важко було подолати невигідний для скульптури парашутний чоловічий комбінезон, у якому б не губилася пластика жіночого тіла. … В образі пілота я ставив собі основним завданням підкреслити внутрішню врівноваженість, волю, витримку та мужність у подоланні повітряних просторів”.

Починаючи з 1948 року, Дмитро Петрович Шварц активно займався педагогічною діяльністю у Московському художньому інституті імені В. І. Сурикова (МДАХІ), де обіймав посаду завідувача кафедри скульптури. У 1957 році він отримав звання професора. Його викладацька робота користувалася великою повагою серед молодих скульпторів.

За свої творчі заслуги та значний внесок у мистецтво він був відзначений високими нагородами: у 1950 році став Лауреатом Сталінської премії першого ступеня, зокрема за пам’ятник Леніну в польському містечку Пороніно. У 1958 році йому було присвоєно звання Заслуженого діяча мистецтв РРФСР, і того ж року він став Членом-кореспондентом Академії мистецтв СРСР. Він також є автором низки пам’ятників В. І. Леніну, встановлених у різних містах СРСР і за його межами (Кострома, Оха, Александровськ-на-Сахаліні, Новгород).

Дмитро Петрович Шварц помер у Москві 21 червня 1961 року на 62-му році життя. Він був похований на Новодівичому кладовищі. Його творча спадщина продовжує свідчити про високу майстерність, глибоке розуміння пластики та гуманістичне спрямування його мистецтва.