Масштабне соціологічне дослідження потреб ветеранів, ветеранок, а також родин загиблих Захисників і Захисниць України дало відверту й подекуди незручну відповідь на запитання, як виглядає життя після фронту у громадах Вінницької області.

Результати презентували після кількох місяців роботи, яку провела команда Соціальний центр Вінниччини спільно з експертами-соціологами Освітня академія UAdvise. Дослідження включало фокус-групи у громадах та онлайн-опитування — загалом проаналізовано 1553 валідні анкети.

Хто став учасниками

Портрет респондентів чітко вказує: значна частина ветеранської спільноти лише нещодавно повернулася до цивільного життя.

• 73,6% — чоловіки, 26,4% — жінки, серед яких багато членів родин ветеранів і загиблих
• Найбільш представлена вікова група — 31–40 років
• Майже 50% отримали статус у 2023–2024 роках, тобто перебувають на початковому етапі адаптації

Інклюзивність: задекларована, але не відчутна

Близько 28% опитаних — люди з інвалідністю, однак доступність послуг у громадах залишається радше формальністю. Приблизно 15% респондентів заявляють, що більшість сервісів для них фактично недоступні, а середня оцінка інклюзивності громад становить 2,7 бала з 5.

Найчастіше учасники дослідження стикаються з:

• проблемами громадського транспорту
• недоступними тротуарами, під’їздами та будівлями
• пандусами, які існують лише «для галочки»
• відсутністю зрозумілої навігації та супроводу

Ключовий висновок звучить жорстко, але чесно: інклюзивність — це не лише про інфраструктуру, а насамперед про ставлення, повагу та готовність громади приймати людину.

Робота як основа повернення до нормальності

У питанні працевлаштування ветерани демонструють чіткі пріоритети:

• 77,4% вказують на критичну важливість рівня заробітної плати
• 71,7% — на зручний графік роботи
• 45,3% — на доступність місця роботи

Водночас лише 17% респондентів зазначили, що їхнє робоче місце адаптоване під особливі потреби, що яскраво ілюструє розрив між деклараціями та реальністю.

Що сказали у фокус-групах

Учасники говорили відверто: допомога часто існує лише на папері, а шлях до неї — складний і виснажливий. Психологічна підтримка досі супроводжується стигмою, тоді як найефективнішими визнають групові формати та підхід «рівний — рівному».

Головна проблема, за висновками дослідників, — не відсутність послуг, а їх реальна доступність і прийнятність для конкретної людини.

Дані, що мають перетворитися на рішення

Автори наголошують: це дослідження — практична основа для ухвалення рішень у громадах. Йдеться про зміну підходів, сервісів і локальної політики підтримки ветеранів та їхніх родин.

Нагадаємо, дослідження відбувалось в межах проєкту «Навчальна програма: Оператори дронів у сільському господарстві», створеного ГО «Соціальний центр Вінниччини» за підтримки Українського ветеранського фонду Міністерства у справах ветеранів України та за співфінансування Фонду «Аскольд і Дір», адміністрованого ІСАР Єднання. Публікація не відображає позицію урядів Норвегії та Швеції, які підтримують проєкт.

Відео зі сторінки Facebook Соціального центру Вінниччини