Вінниця, колись потужний промисловий центр, сьогодні згадує своїх гігантів, які назавжди зникли з міського пейзажу. Ламповий завод, підшипниковий завод та Хімпром – це не просто назви підприємств, а цілі епохи в історії міста.

Радіоламповий завод: світло, що згасло

Створений у 1961 році, вінницький ламповий завод був одним із найбільших виробників електронної продукції в Україні. Тут працювали тисячі людей, які створювали деталі для радіоприймачів, телевізорів та іншої побутової техніки.

Марія Піскунічева, ветеран заводу, згадує: “Я думаю, що розквіт лампового заводу відбувся під кінець 80-х. Тоді на підприємстві працювало понад 11 тисяч людей. Відкрили 14-й цех, де варили скло та робили запчастини до кінескопів. Масу продукції виробляли, яка мала попит у всьому Союзі». 

На території заводу було все для комфортного життя працівників: поліклініка, дитсадок, школа, стадіон, озеро, бібліотеки, їдальні. Але з розпадом СРСР і переходом на нові технології, попит на радіолампи різко впав, і завод поступово зійшов нанівець.

Хімпром: гігант з токсичним диханням

Вінницький хімічний завод, заснований у 1912 році, був одним із найбільших виробників мінеральних добрив в Україні. Проте, його діяльність була тісно пов’язана з екологічними проблемами.

“З труб Хімпрому постійно йшов жовтий дим. Це було звичайне явище”, – згадує вінничанка Наталія. Завод залишив після себе величезний терикон з фосфогіпсу, який і досі нагадує про його існування.

Незважаючи на шкідливі умови праці, завод забезпечував роботою тисячі вінничан. Але з часом підприємство стало нерентабельним і було закрито.

Підшипниковий завод: серце промисловості

Вінницький підшипниковий завод був одним із найбільших виробників підшипників в Україні. Його продукцію використовували в різних галузях промисловості.

“Я з перших днів пуску заводу працював у цих цехах”, – розказував ветеран заточувальник Петро Пилипенко. Завод випускав мільйони підшипників щороку, але з розпадом СРСР і падінням промисловості, підприємство не змогло витримати конкуренції і було змушене закритися.

Отже, ці історії – це не просто цифри та дати, це живі спогади цілих поколінь вінничан. За кожним підприємством стоїть доля тисяч людей, їхній вклад та внесок у розвиток міста. Згадуючи про ці заводи, ми вшановуємо історію Вінниці та тих, хто її творив. А ще заводи, які колись були гордістю міста — це забруднене довкілля, небезпечні відходи, закинуті будівлі, як наслідок необдуманої індустріалізації.