Сьогодні над Вінницею не здіймаються отруйні викиди алюмінієвого заводу, і в цьому – заслуга небайдужих вінничан, які 30 років тому об’єдналися проти рішення уряду. Очолив протест Микола Яворовенко, тодішній заступник директора заводу “Модуль”, який мав стати базою для алюмінієвого виробництва.

Яворовенко, ризикуючи кар’єрою та наражаючись на погрози, розповів громадськості про потенційну небезпеку сусідства з таким підприємством. Він стверджував, що завод, який мав стати частиною російської компанії “Русский алюминий”, приніс би місту не обіцяні робочі місця та прибутки, а забруднене довкілля та зростання онкологічних захворювань.

До протестів долучилися мешканці Тяжилова, екологи, депутати різних рівнів та навіть представники духовенства. Акції протесту проходили під тиском чиновників з Мінпрому, які погрожували Яворовенку судом, та попри спроби дискредитації активістів.

Ключовим моментом стало отримання висновків Мінохорони здоров’я, які підтвердили неможливість забезпечення санітарної зони навколо заводу без знесення житлових будинків. Це стало вагомим аргументом для міністра промисловості, який у 1995 році повідомив Кабмін про недоцільність будівництва.

Проте, радість вінничан була недовгою – віце-прем’єр-міністр України наполягав на продовженні будівництва. Лише завдяки наполегливості громади та підтримці деяких представників обласної влади, 27 листопада 1995 року Кабмін остаточно скасував рішення про будівництво алюмінієвого заводу у Вінниці.

Ця перемога стала символом здатності громади впливати на рішення влади та захищати свої інтереси. Газета “RIA” у 1995 році назвала майбутній завод “раковим”, а боротьбу вінничан – прикладом того, як небайдужість може запобігти екологічній катастрофі.