У Ладижині, що на Вінниччині, десять жінок-швачок безкоштовно шиють одяг та військову амуніцію для українських захисників. П’ятеро з них виконують суспільно корисні роботи, а інші – працюють добровільно. Їх згуртувала місцева жителька Олена Антонюк, яка орендує швейний цех.

“І з 2014 року ми так працюємо. Племінник на фронті, син воював — тому я тут. Почалося вторгнення, спочатку у всіх була паніка, а потім сіли, подумали і вирішили, що робити. Через інтернет купуємо нитки, голки, щоб тільки подешевше”, — розповідає Олена Антонюк.

Син Олени, Дмитро, був сапером і добровольцем став на захист країни у 2023 році. На жаль, через стан здоров’я його списали зі служби. “Він пішов добровільно. Коли розміновував з побратимами шлях, прилетіла ракета. Від машини не залишилося нічого, хлопців, які були зверху на машині розірвало буквально на частини. Син повернувся, але став інвалідом, зараз на пенсії вже”, — ділиться жінка.

У кожної з працівниць своя історія. Наталія Лактіонова, яка переїхала з Горлівки у 2014 році, прийшла до цеху, щоб відволіктися від тривожних думок. Її чоловік Анатолій служить у ЗСУ, ремонтуючи техніку на передовій. “Чоловік їздить у відрядження, відправляють ближче до передової, коли щось дуже терміново треба відремонтувати. Попит великий, тому що постійно приходить техніка. Те, що відремонтували — відправляють, а їм приходить те, що треба полагодити”, — розповідає Наталія.

Карина Бугара, яка переїхала з Добропілля, каже, що шити їй подобається, адже це і робота, і допомога. “Я спочатку навіть не зрозуміла цього, потім вже, коли тут прижилася, стало дуже важко усвідомлювати факт, що ми туди більше не повернемося. Треба чимось займатися, з деяких причин я не можу потягнути інші види робіт, тому вирішила бути корисною, прийти сюди працювати й мати можливість заробити якусь копійку заробити, але це вже другорядне питання”, — говорить Карина.

Альона Бишек, яка працює в майстерні з 2023 року, ділиться своїми переживаннями: “Коли ці вибухи, ракети, шахеди і щоразу спускаємося в укриття – це може бути о 12 ночі, о 4 ранку – це дуже страшно і ти розумієш, що маєш чимось допомогти, щоб швидше це все закінчилося. Знервованість постійна, дитина налякана, кішка навіть знає, що, якщо працює ППО – це одразу потрібно надвір. Таке пережити – не дай Боже. Треба долучатися, треба допомагати хлопцям нашим, захисникам, які там”.

У цеху жінки шиють безкаркасні ноші, шапки, рукавиці, підсумки для турнікетів та магазинів. Готові вироби передадуть священнику-волонтеру, який відвезе їх на схід. Цього разу воїнам передають 20 м’яких нош, 60 наборів шапок та рукавиць, по сто підсумків для турнікетів та магазинів.