У середині 1960-х років радянська влада активно розвивала атомну енергетику, затвердивши план будівництва АЕС по всій країні. Одним із ключових проєктів було створення атомної станції для забезпечення електроенергією Центрального енергетичного району, який охоплював усю територію Української РСР та Ростовську область.

Для цього були обстежені 16 потенційних майданчиків у Київській, Вінницькій та Житомирській областях. У підсумку було обрано два найбільш придатних варіанти:

1. Село Ладижин Гайсинського району Вінницької області, розташоване на правому березі річки Південний Буг.
2. Село Копачі Чорнобильського району Київської області, на правому березі Прип’яті, за 15 кілометрів від міста Чорнобиль.

За спогадами голови громадської організації “Союз Чорнобиль України” Михайла Ястремського, проти будівництва станції на Вінниччині виступав колишній перший секретар Вінницького обласного комітету Комуністичної партії України Михайло Стахурський. Хоча на час ухвалення рішення він уже був на пенсії, він нібито заявив, що не допустить будівництва такого стратегічного об’єкта в регіоні.

У 1967 році остаточне рішення ухвалили на користь другого варіанту. Ця станція згодом отримала назву Чорнобильська атомна електростанція. Таким чином, Ладижинський проєкт, який міг змінити історію Вінницької області, залишився лише на папері.