Микола Вікторович народився на Вінниччині, у Демівцях Чечельницького району. З юних років продемонстрував прагнення до знань, закінчивши школу зі срібною медаллю. Проте замість університету обрав Вінницьке ПТУ №13, де опанував професію токаря.

Після служби в армії, звернення до навчання привело його до педагогічного інституту, де він не лише здобув освіту, а й зустрів кохання свого життя. Початок трудового шляху був пов’язаний з рідним селом, де Микола Вікторович працював вчителем. Після народження доньки родина переїхала до Губника. Тут, з 1994 по 2008 рік, Микола Рахнянський сумлінно служив на офіцерських посадах у виправній колонії, де й вийшов на пенсію у званні майора.

Також на пенсії, він не сидів без діла, займаючись підприємницькою діяльністю. Микола Вікторович був людиною, яка любила життя, свою справу і, понад усе, — своїх рідних. Саме ця безмежна любов до родини та Батьківщини спонукала його, щойно почалася повномасштабна війна, без вагань піти до військомату і приєднатися до лав 120-ї бригади територіальної оборони.

З початку березня 2023 року Микола Рахнянський, як бойовий медик роти вогневої підтримки, взяв участь у жорстоких боях за Бахмут. Його сміливість та самовідданість на полі бою були беззаперечними.

27 березня 2023 року , під час виконання бойового завдання, Микола Вікторович героїчно загинув. Довгий час рідні знали про його загибель, але лише згодом змогли винести залишки тіла. 17 квітня 2023 року його донька написала щемливі слова, які як найкраще передають величний дух її батька:

“Батько загинув смерть хоробрих. У бою. Він був чудовим! Лагідним і добрим, мудрим та орудованим, з гарним почуттям гумору і золотими руками, мав відчуття власної гідності, справедливості, людяності, відповідальності, вмів підставити плече, цінував і не дозволяв кривдити свої та свої. душі. Він точно прийшов на війну не для того, аби здаватися чи програвати. Я ніколи не бачила у свого батька страху. Не злякала навіть його смерть. Не підняв руки, не схилив голову. Ворожі кулі вбили його тіло, але здолати сильного духу їм не вдалося! Мій батько загинув смерть хоробрих. У бою. За Україну, за наше світле майбутнє, за мир та все те, що любив. Свій неоціненний вклад у перемогу він зробив. Тепер наше завдання – не підвести! Безмежно сумую!”.