Корупція – явище, що супроводжує людство крізь століття. Але деякі схильні вважати, що це лише «хвороба сучасності», вона існує лише в Україні (в срср цього не було) чи викликана діями конкретних політиків (Порошенко винен чи Зеленський не допрацював). Проте, аби справді зрозуміти глибину та природу цього зла, необхідно зазирнути в минуле. Саме тому у цій статті ми пропонуємо вам ознайомитися з окремими фактами хабарництва та корупційних проявів на Гайсинщині за часів російської імперії. Це не просто історія, а важливий урок для сьогодення. Читайте далі!

В умовах війни та мобілізації, багато українців цікавляться, як люди ставилися до військової служби 150 років тому. У ті часи, до 1874 року, при наборі в армію (так звані рекрутські набори) хабарництво було звичайним явищем. Науковець С. Падалка в дисертації пише, що держава звільняла від служби дворян, купців, священників та інших привілейованих осіб, а звичайне населення було зобов’язане йти в армію. Якщо ж вони намагалися відкупитися, це лягало великим тягарем на їхні громади.

Суспільство шукало різні, не завжди законні способи уникнути служби. Люди купували фальшиві квитанції, що дозволяли не служити, або наймали замість себе когось іншого. Оскільки законні шляхи уникнення служби були недоступні для більшості, люди йшли на все, щоб уникнути армії, адже військова служба в ті часи була вкрай непопулярною.

Крім того, армію часто використовували як місце для «виселки» злочинців та інших “аморальних” осіб, що ще більше посилювало конфлікт між народом і владою. Міські жителі нерідко об’єднували свої гроші, щоб записатися в купці і таким чином уникнути військової повинності. Люди використовували будь-яку можливість, щоб не служити.

Існувала навіть практика найму заступників: родина могла заплатити людині, щоб та пішла служити замість їхнього рекрута, або купити «квитанцію», яка давала право не йти в армію. Армійська служба сприймалася настільки негативно, що рекрутів часто проводжали з сіл, як покійників, з плачем і похоронними обрядами.

Ситуація трохи покращилася після реформ, коли закони стали досконалішими, а терміни служби скоротилися. Більше людей отримали змогу відкупитися від рекрутства, купуючи “залікові квитанції” або наймаючи охочих. Це свідчило про появу комерційного елемента в системі призову, хоча через бідність населення така можливість була доступна лише 10-15% громадян.

Зловживання найчастіше траплялися при призначенні рекрутських заступників. Хоча закон дозволяв наймати замість себе “охочих” або купувати квитанції, цим користувалися шахраї. Прихильна царю газета “Киевлянин” писала, що у 1869 році євреї Києва скупили всі такі квитанції і перепродували їх за 100 рублів.

Хабарництво процвітало і при складанні списків тих, хто підлягав призову. У цій плутанині були зацікавлені як селяни з міщанами, так і сама влада. Міські управи часто закривали очі на неправильний облік, а сільські громади з порушеннями призначали рекрутів. Подільський губернатор у 1870-1871 роках навіть вказував на громади, де використовувалися списки 15-річної давності. Євреї активно користувалися правом наймати заступників рекрутів. У 1867 році в записці Подільського губернатора, адресованій генерал-губернатору, йшлося про те, що “дозвіл євреям наймати в рекрути за себе охочих визнано найбільш шкідливим заходом, що веде до похитування моральності селян та постійних зловживань, які допускаються посадовими особами волосних управлінь під час пошуків євреїв”.

Були випадки, коли «охочі» йшли в армію за підробленими документами, а зловживання приховували самі повітові рекрутські комісії. Наприклад, у 1867 році в Білій Церкві в армію потрапив арештований за крадіжку Х. Рисич під чужим прізвищем.

У Гайсині діяла ціла група євреїв, яка скуповувала, а потім перепродувала охочих. Схема була наступною: довірені особи їхали по селах, де були шинки, що належали євреям, укладали угоду з молодими селянами, давали їм на певний строк – часто до Різдва в позичку горілку, гроші тощо. Під час свята, вимагали сплати боргу. Як правило, у селян платити не було чим. Євреї тиснули на свого боржника, і водночас продовжували його споювати. Доведеному до крайньої межі селянину, пропонувалось поступити в рекрути. Після того, як селянин погоджувався, єврей ставав власником даного селянина. З початку січня цих людей звозили в місто, запирали в кімнати і продовжували напувати горілкою. Кому потрібний був найманець, той ішов у відоме місце та купував.

Існувала корупція і в середовищі лікарів (як і в наш час. Лише історія з хмельницькою лікаркою Тетяною Крупою чого варта). Так, в ті часи гайсинський санітарний лікар Подільської губернії Г. Ребрина брав хабарі з власників торгово-промислових установ. У 1890 р. Г. Ребрина вимагав хабар від власника воловні, що належала винокурному заводу єврея Гершко. Він склав протокол про антисанітарний стан воловні (“виявив” 20 заражених волів), у такий спосіб чинив тиск, вимагаючи гроші та спирт.

Отже, детальний погляд на хабарництво та корупційні схеми, що процвітали на Гайсинщині в період Російської імперії, дозволяє нам чітко побачити: це явище не є “новинкою” нашого часу. Навпаки, воно має глибоке історичне коріння, системно проникаючи в усі сфери життя – від рекрутських наборів до повсякденної взаємодії з владою.