Назви вулиць — це не лише орієнтири на карті. Це жива пам’ять про тих, хто творив історію міста. Вулиця Процишина в Ладижині — символ честі, справедливості й мужності, що бере початок у долі капітана Володимира Процишина.

Ладижин у вирі змін

Кінець 60-х. Ладижин стрімко розростається: будується Ладижинська ДРЕС, один за одним зводяться гуртожитки для молодих спеціалістів, вулиці гудуть від людського гамору. У місто з’їжджаються сотні людей з усієї країни — одні шукають романтики великої будови, інші приїжджають за заробітками, а хтось і за легкою наживою.

Разом із новими мешканцями зростає й рівень злочинності. Місту терміново потрібні ті, хто здатен забезпечити порядок. Саме тоді у Ладижині створюють відділення міліції, куди направляють найкращих кадрів області. Серед них був і капітан Володимир Процишин.

Людина, що обрала справедливість

Володимир Іванович народився у Кирнасівці й змалку обрав нелегкий шлях служіння в міліції. Ще під час навчання у Кишинівській школі він проявив наполегливість і жагу до знань. Службу розпочав у Тульчинському райвідділі, де на нього чекали непрості перевірки, поїздки та розслідування кримінальних справ.

Капітан Процишин вирізнявся принциповістю та вмінням доводити кожну справу до кінця. Чесність і відданість роботі швидко зробили його авторитетом серед колег. Саме йому довірили підтримання порядку в новому, вируючому житті Ладижина.

Його служба була непростою: документи, розслідування, засідки. Але головним орієнтиром завжди залишалася справедливість.

Літо 1975-го: останній бій

У червні 1975 року з в’язниці втік засуджений Іван Драгоруб. Оперативники знали: він неодмінно з’явиться у Ладижині. Було вирішено влаштувати засідку.

Разом із колегами капітан Процишин вийшов на слід злочинця біля лісу за містом. Міліціонери розійшлися: двоє з собакою оточили ділянку, а Процишин пішов у хащі.

Раптом пролунали постріли — спершу з рушниці, потім із пістолета. Коли колеги прибігли на звук, капітан був уже тяжко поранений. Його негайно відвезли до Ладижина, але дорогою від втрати крові він помер. Володимиру Процишину було лише 34 роки.

Злочинця знайшли в полі неподалік. Його наздогнала й зупинила назавжди куля старшого оперуповноваженого карного розшуку Володимира Процишина.

Пам’ять, що живе

За мужність і самопожертву капітана посмертно нагородили орденом Червоної Зірки.

Його пам’ять зберегли у шкільних експозиціях, у міському музеї, а найголовніше — у назві вулиці. Вулиця Процишина в Ладижині стала нагадуванням про людину, яка не злякалася небезпеки й віддала життя заради інших.