Яків Гельблу народився 4 вересня 1911 року в селі Ладижин Кам’янець-Подільської губернії. Як згадував сам Яків Йосипович, його рідне містечко було історичним місцем з тюркським корінням у назвах (як-от Гайсин чи Тульчин) та багатонаціональним населенням, яке вільно спілкувалося українською, російською, польською та єврейською мовами.

У 1916 році, після повернення батька з фронту Першої світової війни, сім’я переїхала до Вінниці, де й минуло дитинство Якова. Саме у школі Вінниці він вперше захопився філателією — пристрастю, яка пройшла з ним через усе життя і навіть допомогла у вивченні географії та історії.

Навчання

Після школи Яків вступив до Уманського сільськогосподарського політехнікуму, плануючи стати агрономом. Проте, коли на базі закладу створили Інститут іноземних мов, він різко змінив спеціальність, обравши філологію. У 1936 році, після закінчення інституту, його направили в Одеський німецький педінститут, де він розпочав аспірантуру, навчаючи переважно дітей німецьких колоністів.

У 1939 році академічну кар’єру перервала військова служба. Яків Гельблу, як військовий перекладач, пройшов Фінську війну та всю Велику Вітчизняну війну, за що був нагороджений бойовими орденами і медалями. Війна забрала його рідних: батько, який не встиг евакуюватися, загинув разом з іншими євреями Вінниці, а молодший брат Юхим — на фронті.

Професорська кар’єра

Демобілізувавшись лише у 1952 році, Яків Йосипович розпочав новий етап життя в Уфі. Він став старшим викладачем, а згодом — завідувачем кафедри німецької мови в Уфимському Педагогічному інституті імені Тімірязєва. Після перетворення інституту в університет, він обійняв посаду декана факультету іноземних мов та отримав звання заслуженого вчителя Башкирії та кандидата філологічних наук.

Як германіст, Гельблу не боявся висувати сміливі наукові гіпотези. Він ґрунтовно досліджував культуру тюркських народів і, ґрунтуючись на дивовижній близькості мови інків та нижньонімецького діалекту, дійшов висновку про тюркське походження германських племен. Ця гіпотеза, викладена у його працях «Стародавні тюрки і германські племена» та «Інки і германські племена», стверджувала, що ці племена приплили на плотах до Америки наприкінці VIII століття, заснувавши цивілізацію інків.

Захоплення

Протягом усього життя Яків Гельблу, незважаючи на втрату першої колекції у війну, продовжував збирати марки і захопився художніми маркованими конвертами. Ця пристрасть була не просто хобі: він докладав особистих творчих сил і часу, щоб ініціювати випуск конвертів з уфимськими та башкирськими сюжетами, збагачуючи місцеву філателію.

У 2005 році, на 95-му році життя, Яків Йосипович здійснив благородний і безкорисливий вчинок, передавши свою величезну філателістичну колекцію (понад 7000 поштових конвертів) у дар Музею зв’язку Уфи. Цей акт, який у «час, коли широта душі, доброта, безкорисливість у великому дефіциті», став прикладом для наслідування.

Яків Йосипович Гельблу, уродженець Ладижина, помер у 2007 році, залишивши після себе значну наукову спадщину та приклад безмежної відданості своїм захопленням та покликанню.