Битва під Батогом (22-23 травня / 1-2 червня 1652 року) стала однією з найвизначніших і найблискучіших перемог союзної армії Війська Запорозького під проводом Богдана Хмельницького та Кримського Ханства над військом Речі Посполитої, очолюваним коронним гетьманом Марціном Калиновським. Битва відбулася в урочищі Батіг, поблизу сучасного села Четвертинівка на Вінниччині. Географічно Четвертинівка знаходиться лише приблизно за 13 кілометрів на південний схід від міста Ладижин, що зробило його критичною точкою у військових маневрах і логістиці, а також залучило місцевих мешканців до подій.

Передумови подій

Невдала кампанія 1651 року, що завершилася тяжкою Білоцерківською угодою, спричинила повернення шляхти і відновлення феодальних порядків, що викликало повстання. Український літописець Самійло Величко пише, що Богдан Хмельницький вирішив розпочати військові дії під приводом супроводу весільного кортежу сина Тимоша до Молдови. Польський гетьман Марцін Калиновський отримав наказ розгромити козаків і розташував свій 50-тисячний табір поблизу Ладижина, в урочищі Батіг, між річками Буг і Соб у “неміцному й голодному місці”, нехтуючи укріпленнями. Гетьман Хмельницький, знаючи про наміри поляків, зупинився без обозу у захищених місцях за 3–4 милі від Ладижина, куди наказав повернути і Тимошу, очікуючи наближення татарської орди. При цьому, Б. Хмельницький писав, що, начебто, порадив синові обійти Ладижин, бо там розташувались польські війська.

Блискучий стратегічний план та хід битви

Хмельницький, імітуючи свій від’їзд на весілля, приспав пильність Калиновського. 22 травня (1 червня) козацькі війська і татарські загони переправилися через Буг, непомітно підійшовши до польського табору і на світанку Б. Хмельницький вдарив спочатку по польській сторожі, що стояла вище Ладижина (7 тисяч чоловік), а потім – на все коронне військо, яке не очікувало нападу і перш ніж оговтатись, втратило декілька тисяч. Отямившись, поляки вигнали Б. Хмельницького з табору та почали переслідувати його війська, що і потрібно було гетьману. Як тільки поляки покинули табір, до обозу увірвалась 40-тисячна орда Карач-мурзи, яка поглинула його, за винятком восьми піхотних підрозділів, що замкнулись в “обозовому куті” понад самим Бугом, навіть без гармат. Карач-мурза залишив частину військ для їх оточення, а сам швидко рушив наздоганяти поляків, що переслідували Б. Хмельницького. Такий маневр став не очікуваним для поляків – “…вони впали у відчай і розпач і, показавши плечі Хмельницькому, кинулися назустріч Карач-мурзі, прагнучи пробитися крізь татар до свого пропалого і вже опанованого татарами обозу”. Але відбити табір полякам не вистачило сил, розпочалася паніка, «… почали кидатися в Буг не тільки посполите товариство, але й полковники та ротмістри».

Гетьман Калиновський марно намагався зупинити втечу, а піхотинці навіть відкрили вогонь по власній кінноті, що кидалася у Буг. Армія Речі Посполитої була розгромлена вщент, а Марцін Калиновський загинув.

Наслідки та участь ладижинців

Польські втрати були катастрофічними, їх порівнювали з розгромом Ганнібала під Каннами. Літопис Самійла Величка підкреслює важливу деталь: на відміну від поляків, які часто не ховали трупи своїх воїнів, Богдан Хмельницький наказав ладижинцям поховати загиблих супротивників, що й було зроблено “у міру своїх можливостей“. Таким чином, Ладижин став не просто сусіднім населеним пунктом, а місцем, чиї жителі безпосередньо залучалися до ліквідації наслідків однієї з найкривавіших битв Хмельниччини. Перемога під Батогом призвела до втечі шляхти, відновлення козацького устрою до кордонів Зборівської угоди і зміцнила союз України з Молдовою.