Коли 18-річний Владислав Кузьменко вперше приїхав на практику до Ладижина, він не планував залишатися надовго. Це мала бути лише одна з обов’язкових студентських практик — коротка пауза між парами, іспитами та поверненням додому на Сумщину. Але життя розпорядилося інакше.

Сьогодні Владислав працює слюсарем з контрольно-вимірювальних приладів та автоматики, навчається за дуальною формою і поступово вибудовує власну професійну траєкторію — без гучних планів, але з чітким розумінням, навіщо це робить.

Його родина залишається на Сумщині. Батько — військовий, тому мама й молодша сестра живуть ближче до місця його служби. Сам Владислав говорить про це спокійно: переїзд був не лише про роботу, а й про необхідність швидше ставати самостійним.

“Я приїхав на практику й побачив, що це реальна можливість отримати досвід, а не просто “відбути години”, — згадує він. — Хотілося перевірити, чи зможу застосувати те, що вивчаю”.

Перші місяці були непростими. Нове місто, інший ритм життя, незнайомі люди. Але найбільше запам’яталася не адаптація до побуту, а масштаб виробництва — велика кількість обладнання, датчиків, автоматизованих систем, із якими раніше доводилося працювати лише в теорії.

Він почав з позиції учня слюсаря: монтаж, налаштування, перевірка приладів, багато рутинних завдань і ще більше запитань.

“Спочатку здається, що всього занадто багато, але поступово з’являється відчуття, що ти починаєш розуміти процеси”, — каже Владислав.

Менш ніж за два роки робота стала звичною частиною його життя. Паралельно він вступив до університету, обравши дуальну форму навчання — вдень виробництво, у вільний час навчання та підготовка до сесій. Такий ритм, говорить він, іноді виснажує, але дає відчуття руху вперед.

“Я не хочу швидко отримати диплом і лише тоді починати розбиратися в професії. Мені важливо, щоб знання одразу мали практичний сенс”, — пояснює він.

Ладижин поступово став для нього місцем, де сформувалося нове коло друзів і звичок. Робочі зміни, спільні поїздки з колегами, студентські проєкти та хакатони — з цих дрібних деталей і склався новий повсякденний ритм.

Участь у студентських ініціативах дала йому інший досвід — можливість обговорювати ідеї розвитку молодіжного середовища в місті та пропонувати власні проєкти.

“Коли бачиш, що твої пропозиції хтось готовий слухати, з’являється більше відповідальності”, — каже Владислав.

Про майбутнє він говорить без пафосу. План простий: стати хорошим фахівцем, глибше розібратися в автоматизації, поступово рухатися до інженерних ролей. Без різких стрибків і «швидких кар’єрних перемог».

“Мені здається, найважливіше — не поспішати виглядати успішним, а реально ставати сильнішим у своїй справі”, — говорить він.

Його історія не виглядає винятковою — тисячі студентів поєднують навчання з роботою. Але саме з таких непомітних рішень — залишитися після практики, погодитися на першу робочу зміну, вступити до університету без паузи — і складаються траєкторії, які поступово змінюють життя.

🔗 Детальніше про працевлаштування для молоді на сайті.