Уявіть собі Гайсинський повіт у 1917-му – бурхливі часи революції, розвитку української держави не тільки в Києві, а й на Поділлі. Організаційна робота тут, як і очікувалося, стартувала з вчителів. Саме вони, об’єднавшись у власне товариство, почали “запалювати“ селян, поширюючи інформацію про події, створювати селянські організації, засновуючи “Просвіти“ та комітети “порядку“.

Проте, як зазначає сучасник, інструктор Української Центральної Ради Іван Миколайчук, спочатку все було дещо хаотично. Люди відчували, що потрібне щось “серйозніше, глибше“, щось, що охопить життя всіх селян – від старих до молодих, грамотних і не дуже, жінок і чоловіків. І таке рішення знайшлося! Ним стала “Українська Селянська Спілка“, яка мала об’єднати всіх селян з правом голосу.

Але, як і завжди, коли починається щось справжнє і українське, з’являються ті, кому це не до смаку! Адже організаційна робота в Гайсинському повіті проводилася виключно на національному ґрунті, діловодство велося українською мовою.І ворогами такого “нашого відродження до нового життя“ виступили деякі особи з “Совета рабочих и солдатских депутатов“. Їхнім “керівником“ був “потайний ворог українства, централіст прапорщик Узун“, а його “товаришем“ – “явний ворог українства прапорщик Китали“. Їхня мета? Ні більше ні менше, як “просвещать хохлов в духе единства!“ (тобто, зрозуміло, “единства“ з Росією).

Ці “просвітителі“ одразу ж почали заповнювати повіт “своїми військовими делегатами-москалями“. Їхнє завдання було “пантувать“, щоб “наш український народ, Борони Боже, не проявив Мазепинського духу“. Іронія в тому, що свідомих українців з військової Ради місцевого гарнізону, які дійсно могли б принести користь на селі, до цих делегатів не допускали.

Але ж селяни – не дурні! Як пише Миколайчук, вони “скоро розкусили, що то за делегати, які вони прихильники до народу“. Народ швидко зрозумів і “їхню національну закваску з глибоко захованою неприхильністю до українства“. Наслідком цього “розгадування“ став протест селянства проти діяльності таких агітаторів.

На сільському з’їзді, “делікатно“, але впевнено, селяни висловили свою позицію: “Совет“ не повинен присилати до них “непрошених гостей“. Вони просили надсилати людей, “прихильних до Українського народу“.

Проте, “завзяті обрусителі Узун та Китали“ не послухали. Коли вони дізналися, що в селах активно створюються “Українські Селянські Спілки“, то негайно скликали нараду. Там вони почали обговорювати створення своїх “Крестьянских всероссийских Союзов“. Представники місцевих українських організацій намагалися пояснити, що організація селянства вже розпочата, програма розроблена, і варто увійти в згоду та прийняти одну програму.

Однак “солдатские и рабочие депутаты“ замість згоди розіслали “делегатів-обрусителів“ з “мертвими інструкціями“ і “приказали“: “Организовать в каждом селе крестьянские всероссийские союзы!“

Але гайсинські селяни не здавалися! У багатьох місцях вони давали різку відсіч цим агітаторам. “У нас постановлено на з’їзді засновувати ‘Українські Селянські Спілки’ і ми вже їх і засновуємо, і в ‘Крестьянских Союзах’ — не нуждаємось!“ – такою була їхня відповідь.

Ось така історія з Гайсинського повіту, що показує: український дух і бажання порядку на своїй землі – це не нове явище, і українці завжди вміли відрізняти “своїх“ від “чужих“ і стояти за своє!

Фото ілюстративне з сайту Історія гайсинського краю