Важливість пожежної безпеки в Україні сьогодні є надзвичайно високою, адже повномасштабна війна призводить до руйнувань, що значно збільшують ризики займань. Це питання завжди було критичним для українських земель. Її важливість підкреслюється і історичним досвідом, зокрема, на територіях, що перебували під окупацією російської імперії на початку ХХ ст., як-от міста Волині та Поділля, включаючи Гайсин. Ця спадщина показує, що навіть у минулому громади боролися з викликами пожежної безпеки, які значною мірою перегукуються із сучасними проблемами.

За даними науковця Анатолія Седляра в минулому існували такі проблеми пожежної безпеки:

• Пожежні обози були “в жалюгідному стані” (Старокостянтинів до прикладу), бракувало діжок, сокир, рукави рвалися, насоси псувалися.
• Через брак корму у пожежному обозі Луцька відбувся падіж коней.
• Пожежні Житомира просили збільшити платню.
• Міські управи часто не мали повного адміністративного контролю над пожежними частинами, підпорядкованими поліції, обмежуючись господарськими питаннями.
• Бідні верстви не дотримувалися вимог через брак грошей або недостатню увагу.
• Відчувалася нестача транспорту для перевезення води, а тому деякі міста призначали винагороду водовозам за участь у гасінні. 
• Мешканці міста Новоград-Волинський легковажили безпекою і зберігали під дахом будинків дрова та інші легкозаймисті матеріали, влаштовували сховища зерна, смоли, спирту, льону у відкритих приміщеннях. А тому міська влада заборонила це робити. 
• Важливим було питання матеріалів з яких зводилися будинки. Міські органи управління намагалися вплинути на матеріал для покрівлі дахів будинків. Як правило, у кварталах із кам’яними будівлями дахи мали бути покриті матеріалами, які не піддавалися горінню. Дерев’яні будинки заборонялося крити соломою.

В інших містах намагалися покращити протипожежний стан міст. Зокрема, у червні 1901 року Гайсинська міська дума видала постанову, яка регламентувала:

• Облаштування печей та димовивідних труб. Вони мали бути ізольовані від дерев’яних частин будівель.
• Регулярне очищення труб. Не рідше одного разу на місяць, із наймом трубоочисників.
• Засоби запобігання пожежам на місцях. Кожна садиба повинна була мати дерев’яну драбину до даху та водовозні діжки, заповнені водою.
• Заборона куріння. Не можна було курити у приміщеннях зі швидкозаймистими матеріалами.
• Порядок дій під час пожежі. Всі мешканці з кіньми та діжками для води зобов’язані були прибувати на місце пожежі. Чоловіки з частини міста, де виникло займання, мали допомагати гасінню під керівництвом поліції. Міські водовози також зобов’язані були безкоштовно доставляти воду до повного припинення горіння.

Попри ці зусилля, проблеми залишалися. Населення, особливо бідні верстви, часто не дотримувалося вимог через брак коштів або недостатню увагу до пожежної безпеки. Міські думи намагалися покращити протипожежну безпеку через дотримання норм будівництва, організацію протипожежного реманенту та залучення допомоги населення, що було особливо актуальним у невеликих містах без достатніх коштів на утримання пожежних службовців.

Фото ілюстративні