Не стало місця, де зустрічалось місто. Шостого вересня «Фредерік» прощався зі своїми друзями. Власниця кав’ярні Лариса Куроптєва припинила роботу свого закладу.

У найбогемнішому куточку Ладижина відбулася прощальна зустріч тих, хто любив це місце. Усі, насправді, не вмістилися б.  Бо «Фредерік» став частинкою серця далеко не лише ладижинців і місцем зустрічі давніх друзів.

Кав’ярня прожила трохи більше 11 років і це було бурхливе життя, яке об’єднувало творчу спільноту міста – музикантів, театралів, художників, поетів, керамістів… Хтось тут дебютував як артист, хтось провів першу свою художню виставку, хтось навчився робити будиночки з імбирних пряників…

На жаль, економічні труднощі б’ють по маленькому бізнесу, який насправді  був великим культурним майданчиком – під смак неперевершених авторських тортів власниці – Лариси Куроптєвої.

Епоха ладижинського ренесансу

«Фредерік» відчинив у Ладижині свої гостинні двері одинадцять з половиною років тому. Підвальне приміщення, інтер’єр – картинна галерея, легка приємна музика, аромат випічки, великий вибір чаїв та авторських тортів, до всього – завжди романтична релакс-атмосфера – це дуже загальний і короткий опис арт-кав’ярні. «Фредерік» став місцем, куди забігали випити кави з тортиком. Сюди приходили зустрічатися, творити, слухати, допомагати і просто бути разом.

Дуже швидко цей заклад перетворився у богемний центр культурного життя міста із багатющим змістом: презентації, майстер-класи, вечори музики за участі викладачів музичної школи, поетичні зустрічі, повноцінні театральні постановки, безкінечні благодійні заходи і навіть шкільні уроки.

Якщо навіть похапцем пробігтися по подіях у кав’ярні, то й це виглядає дуже багато.

• 2018 рік – суцільний театральний сезон з переходом на наступний рік і обривом на трьох незіграних виставах через тривалий коронавірусний карантин.
• Лютий 2019 року – 20-ліття спортивного клубу «Сіндо».
• Серпень 2023 – Вечорниці з годзею і бігусом.
• Листопад 2023 – виставка керамістів Василя Рижого та Наталі Лавренюк.
• 2023-2024 рік – створення трьох «Гномівок», пряничних містечок. Це була красива, спільна праця багатьох ладижинців.
• 2024 рік – благодійні заходи з Keram Art Misto.
• Жовтень 2024 – «Повстанська криївка»: великий благодійний захід із, зокрема, міні-історичним екскурсом у минуле, тренінгом з першої домедичної допомоги та виступом тульчинського «Маленького театру».
• Листопад 2024 – зустріч із відомою українською письменницею Дарою Корній.
• 2025 рік – постійні благодійні заходи.
• Події 2026 року ще тепляться у пам’яті багатьох учасників масштабних благодійних заходів: Фестиваль української пісні, двотижневий мистецький фестиваль «Промінь добра», заходи для пацієнтів реабілітаційних центрів Ладижина і Вінниці.

«Концерти, два великі спектаклі і багато міні-постановок зробили, три, зокрема й абсолютна пантоміма, мала бути – не дав доробити карантин, – розповідає Лариса Куроптєва, – Трьох хлопців з театральної команди вже немає, ще двоє – в ЗСУ..З початком повномасштабної війни – у кав’ярні запрацювала соціальна їдальня. Коли вона вичерпала себе, ми повернулися до мистецьких заходів – всі вони були спрямовані на підтримку ЗСУ. Першим був вечір поезії Сергія Брушницького, він ще тоді не служив – збирали гроші на тепловізор для хлопців. Далі було…  14 художніх виставок, презентації книг, фестиваль «Арт-смак» у Громадському просторі. Там також продали нашу першу «Гномівку»…»

Більшість благодійних заходів супроводжувалися декоруванням імбирних пряників – це ще одна візитівка Лариси Куроптєвої, про яку ладижинці не зможуть забути.

Особливий 2022 рік

Вже в березні 2022 року у Ладижин хлинув потік переселенців – зі всіх тепер прифронтових областей. Багато хто їхав через Ладижин транзитом. І всі знали, де можна безкоштовно поїсти і зігрітися. Лариса Куроптєва без роздумів відкрила на базі своєї кав’ярні соціальну їдальню. Годувала по 500 людей на день. Так-так – отой маленький затишний простір із кількома столиками вміщав усіх. Приходили поїсти також малозабезпечені ладижинці, а стареньким, самотнім людям волонтери від кав’ярні розносили гарячі обіди по квартирах.

«Вісім місяців годували переселенців. Перших 55 днів повністю на продуктах, які в торбах зносили наші містяни. Потім підключилися МХП і міська рада. Компанія щотижня давала по 150 кг курятини, міська рада оплатила комунальні послуги».

Щодо робочих рук – то самі ж вимушені переселенці поруч з ладижинцями ставали волонтерами. А першим помічником на кухні був син – Павло Куроптєв. Нині він – воїн ЗСУ.

«А наостанок я скажу»

Остання зустріч людей, яких об’єднав «Фредерік», пройшла у звичному форматі – з піснями від Аліни Замойської і Дар’ї Казімірової, розвагами від Людмили Невеселюк, танцями і жартами, невимушено і весело, хоч і з відчутним відтінком печалі.

Кожен із присутніх дякував. Юрій Саміленко – за першу виставку його картин, бо вона відбулася саме в арт-кав’ярні. Дружина художника, львів’янка – за домашню «львівську» атмосферу. Надія Копйова і Людмила Мельниченко – за те, що не «доживають», а живуть! Сергій Зінько – за кілька років плідної дружби з класним результатом – це щоразу масштабні і цікаві мистецькі заходи. Михайло Ільницький – за нову сторінку життя, яка почалася з торта, Ларисиного торта… Кожному присутньому було що пригадати і розповісти.

«Пощастило мені почути стільки хорошого про себе ще за життя» – сміялася у відповідь Лариса Куроптєва.

Бо так: добрих слів і побажань було дуже багато. До того ж вони закарбувалися на червоних сердечках, завдання яких – підживлювати енергетичні запаси Лариси Анатоліївни, якщо раптом вони почнуть «просідати». Усі – поруч.

Автор: Оксана Гайсин