Сильний вітер завадив ладижинцям провести запланований благодійний День поезії на відкритому майданчику. Але тепла у зустрічі ніхто не відібрав. Як і післясмаку — відчуття глибокого спокою та єдності. Саме така атмосфера панувала учора в арткав’ярні Frederik — маленькому, але надзвичайно затишному місці, де слово стало ліками, а поезія — містком між серцями.

Благодійна подія об’єднала різних людей навколо спільної мети. Серед гостей були пацієнти Ладижинського реабілітаційного центру. Для тих, хто щодня долає шлях відновлення, цей захід став можливістю змінити лікарняні стіни на простір мистецтва та відчути підтримку громади.

Голоси, що надихають

Програма була побудована на контрасті та щирості. Першою на імпровізовану сцену вийшла Злата Нагорна з доброю та легкою поезією нині військового Сергія Брушніцького. Філософську дорослу поезію Сергія перехопила у читанні Надія Копйова.

Тримайся, брате, все в житті минає,

Піде цей дощ і небо буде ясне,

Ніщо нас і ніколи не зламає,

Все, що потрібно — прийде своєчасно…

Все, що минуло, вже не повернути,

Що має статись — то лише примара,

Все буде лише так, як має бути,

І в твоїм небі не назавжди хмара…

Тримайся, брате, бо життя бентежне

Лиш тут і зараз, іншого немає.

Я люблю небо, бо воно безмежне,

І все, про що ти мрієш, воно знає…

Далі був вірш ще одного ладижинця-воїна Олександра Грущанського у виконанні Наталі Оплаканської – про мрію дитини, щоб тато був удома…

Емоційний ведучий Микола Шерник передавав естафету читцю за читцем, які декламували власні й чужі вірші, пронизані темами надії, незламності та любові, що відгукувалося в очах присутніх тихим розумінням. Особливу увагу у слухачів викликали притчі Наталі Юзько.

Про повагу до військових

Ветерани були найшанованішими гостями заходу. І вони теж не мовчали.

«Дєд» із Запоріжжя: «Звикаю до соціуму після війни. Вчусь ходити. І я дуже радий, що ви не бачите цієї війни тут. Скажу вам, що це величезна повага до воїнів, що ви живете мирним життям. За 12 км від Запоріжжя йде війна, а люди і там п’ють каву у кав’ярнях, живуть практично як звикли. Так і в Дніпрі. Це дуже приємна повага».

Як із гумором розповів ветеран, за всю свою шкільну кар’єру він «з-під лінієчки» вивчив єдиний вірш, але дотепер береже його у пам’яті. І воїн зірвав бурю аплодисментів декламуванням «Мені тринадцятий минало» Шевченка.

Затишне артсередовище з приглушеним світлом та ароматом випічки і мирного життя настільки всіх полонило, що коли програма вичерпалася — усі ще якийсь час залишалися непорушними на своїх місцях. І це найвища похвала організаторам.

Автор: Оксана Гайсин