Майже 9 років Василівка має централізоване водопостачання. Для села власний водогін – шикарне надбання, разом з тим – нелегка ноша, адже мережі та сам процес водопостачання потребують постійних вкладень, а ціни на все лише зростають.

У Василівці відбулися щорічні збори обслуговуючого кооперативу «Василівський», які цього разу стали іспитом для жителів села, адже мова йшла про підвищення тарифів на воду.  До централізованого водопостачання приєднані  80% дворів села. Зареєстровано 185 абонентів, постійних користувачів – 150.

Тарифне питання – вимушений крок

Реальність невблаганна: зростання мінімальної зарплати та вартості енергоносіїв змусили кооператив піти на непопулярне, але необхідне рішення. З 5 квітня вартість одного кубометра води зростає на 50% і становить тепер 15 грн. При цьому абонплата залишається на старому рівні — 20 грн на місяць.

Не секрет, що у сільській місцевості вода використовується не лише для пиття, а й для поливу рослин, напування худоби. Тому діє пільговий ліміт: перші 10 кубів коштуватимуть базові 15 грн. за куб. Все, що поверх — за подвійним тарифом. Це спонукатиме до ощадливості, адже вода, як ми тепер чітко розуміємо — ресурс вичерпний. І його потрібно, як економити, так і берегти.

Відтак, посилиться й контроль: лічильники з’являться не лише на центральній магістралі, а й у вуличних колодязях. Це допоможе виявити приховані витоки та, якщо раптом таке станеться, несанкціоновані підключення.

«Води у нас вистачає, – каже член правління кооперативу та староста Заозерненського старостинського округу Олександр Єфіменко, – свердловина дає 12 кубів у годину. У пікові навантаження – а це, в основному, городній сезон, період поливань – не вистачає потужності мотора. І виходить, що хто ближче до свердловини – воду завжди мають, а у крайні  точки вона не встигає доходити».

Відповідальність — спільна справа

Збори чітко розставили крапки над «і» у питаннях експлуатації. Тепер діє принцип розмежування: кооператив відповідає за марежу до лічильника, а власник домогосподарства — за все, що після нього. Ремонт внутрішніх мереж та виклик сантехніка – з бюджету господарів.

Окреме попередження пролунало для «злісних» боржників. Правила стають жорсткішими: не платиш — попереджаємо, не чуєш — відключаємо. А щоб повернутися до мережі, доведеться не лише погасити борг, а й сплатити внесок як новий абонент. До речі, вартість підключення (і для нових учасників, і для поверненців) зросла до 5 000 гривень (було три тисячі).

«У нас є 20 боржників, які понад три роки не сплачують абонплату, — коментує рішення Олександр Єфіменко. — Пункт про відключення стосується саме їх. Попередимо: якщо не сплатять протягом десяти днів, будемо відключати від водогону. Поновлення — лише після сплати і боргу, і вартості підключення».

Допомагають тримати стабільність

Ситуація могла бути значно гострішою, якби не системна допомога партнерів. Василівський водогін — автономна мережа, незалежна від міських водомагістралей. Побудований він у 2017 році за сприяння Вінницької птахофабрики і є яскравим прикладом успішної співпраці бізнесу та села.

Фонд «МХП-Громаді» взяв на себе оплату електроенергії. Минулого року, наприклад, ця сума склала 150 тис грн. Саме така «фінансова подушка» дозволяла жителям Василівки користуватися водою за незмінними цінами, починаючи з 2020 року.

Але кооператив має й інші статті витрат. Зокрема, правильно і логічно платити людям, які опікуються всіма питаннями, пов’язаними з роботою водогону та забезпеченням селян водою.

Підвищили зарплати адміністрації кооперативу

Василівчани проголосували і за підтримку тих, хто тримає господарство на плаву: винагороду голові кооперативу підвищили на 2000 грн (тепер він отримуватиме 6,5 тис. грн), а бухгалтеру — на 750 грн (її зарплата становитиме 3 250 грн).

Голова кооперативу — він же слюсар, майстер і робітник з усіх питань обслуговування водогону — ветеран Віталій Подручняк. Бухгалтер — сільська бібліотекарка Ніна Ковтонюк.

«Кооператив — неприбуткова організація, — пояснює староста. — З підвищенням тарифів при, насправді, необґрунтованій собівартості куба води ми виходимо “в нуль”. На амортизацію чи ремонт грошей не відкладемо. Поки що, слава Богу, і не потрібно: є робочий мотор, є запасний — усе працює».