Михайла Галицького із Четвертинівки мобілізували 6 лютого 2024 року. На той час йому був 51 рік. Він приїхав у військкомат у надії, що його знімуть із військового обліку, адже доглядав маму з четвертою стадією раку. Але замість відстрочки Михайло Іванович отримав направлення на ВЛК і повістку.

Трагічна звістка

Служив старшим стрільцем-оператором у 56-й бригаді. Бойове розпорядження отримав відразу в саме пекло — на Бахмутський напрямок, під Часів Яр.

28 березня цього ж року біля села Богданівка потрапив у полон. Та перша звістка, яка долетіла до рідних, була зовсім іншою.

«Спочатку нам повідомили, що тата вбили, — розповідає син Іван Галицький. — У той день ми хоронили бабусю, татову маму. Виносимо її з хати — і приходить новина про тата… Потім уже сказали, що безвісти пропав. Але ми надіялися на єдиного Бога і шукали його скрізь, як тільки могли».

Живий!

Пошукову роботу, в основному, взяв на себе Іван. Він — священик. Служить у Четвертинівському й Оляницькому храмах. Позитивний і комунікабельний. День і ніч, як каже, молився про те, щоб знайшовся і повернувся батько. Але віра без справ — мертва. Тому й робив усе, що тільки було можливим. А це — спілкування з Координаційним штабом, Червоним Хрестом, рідними побратимів тата, які разом із ним не повернулися із завдання, а також активність у соцмережах.

Звістка про те, що Михайло Галицький живий, прийшла з Фейсбуку, де Іван з непохитною вірою постійно публікував батькові фото зі словами: «Шукаємо… Чекаємо…».

«Мені написала у месенджері зовсім незнайома жінка з Ізраїлю. Розпитала, хто я, звідки, чи дійсно шукаю батька. А потім повідомила, що подруга її мами працює в Луганській лікарні. І вона бачила там мого тата — його привозили на рентген. Він сказав їй, що живе у Четвертинівці біля млина, має доньку і сина — священника».

Пошук і шахраї

Надія, яка теплилася в душі, загорілася вогником. Та на нього, як на те, налетіли пройдисвіти. Хто за 20, хто за 50 тисяч гривень «продавав» можливість поговорити з полоненим Михайлом Галицьким.

А Іван їм на те: «Та скільки скажете, але якщо він справді біля вас, то хай назве дівоче прізвище своєї мами». У відповідь чув, що втратив свій останній шанс — і лайку. Та тільки на кого ж там ображатися?

І фотографій багато скидали — ніби як доказ того, що реально мають зв’язок із тим, кого шукають. Людей подібних багато, а в російському полоні всі й так стають по-особливому схожими — виснаженими та сильно постарілими. Можна сплутати, якщо серце не підкаже.

У серпні минулого року Іван знайшов свого батька сам — на телеграм-каналі окупантів «Опознай хохла по чубу». Видивився серед тисячі наших військовополонених, від яких, як там пишуть, нібито відмовилася українська влада. Той канал саме на таку «зраду» й запрограмований, але добре, що викладають фото.

Після цього перебування Михайла Галицького у полоні підтвердив наш Координаційний штаб. Як пізніше стало відомо, був він аж під Сибіром — у Нижегородській області.

Діти, дізнавшись адресу, писали йому листи, передавали через Червоний Хрест, та до адресата не дійшов жоден.

Повернення

5 березня о 13:30 Іван отримав на телефон повідомлення: «Ваш рідний повернувся з полону». За хвилину — сповіщення в «Дії»:

«Захисника звільнено з полону. Михайло Іванович скоро повернеться додому».

Ніхто не міг стримати сліз, коли Михайлу Івановичу дали телефон і вперше за роки розлуки рідні почули один одного. Це були і нестримні сльози радості, і пекучого болю. І невідворотності.

«Тато не знав, що його мама померла. Коли я йому сказав, що бабусі немає вже два роки — дуже розплакався… Він змінився. Йому лише 53, а виглядає на сімдесят. Сказав, що був поранений у руку і носить осколок в області серця. Єдине, що попросив привезти, як будемо їхати до нього, — Біблію…

Коли я вчився в медичному, батьки були проти, щоб я був священником. Але все змінюється. От і тато тепер каже, що там уже не вірив, що повернеться, але надіявся на Бога і, як умів, так і молився».

Якийсь час вчорашні бранці Кремля проведуть на карантині. Потім буде реабілітація — і тоді вже можливість обнятися з рідними.

Вони чекають. Син — у батьківській хаті в Четвертинівці. Донька Таня з сім’єю живе у Житомирі — саме в цьому місті утворилася сім’я Наталі і Михайла Галицьких, народився син, а потім родина переїхала у Четвертинівку.

Ще трохи часу — і знову зберуться всі разом.

Не як колись — краще.

Оксана Гайсин