9 травня 2023 року Олександра Юрченко пам’ятає до дрібниць. Не день народження. Не свято. А свій перший робочий день водійки навантажувача.

«Якщо робота не подобається, такі дати швидко забуваються. У мене ж навпаки — скоро буде три роки, як я працюю на штабелері», — говорить вона.

Сьогодні Олександра працює водійкою навантажувача-штабелера на Переробному комплексі Вінницької птахофабрики. Керує технікою, яка підіймає палети на висоту кількох поверхів. Це про точність, концентрацію і холодну голову. І про відповідальність, яку ти береш на себе щодня.

І їй це подобається.

«Я спершу відмовилась»

Родина Юрченків переїхала до Четвертинівки у 2012 році. Після школи Олександра не мала чіткого професійного плану: працювала на різних тимчасових роботах, шукала своє.

Коли прийшла на підприємство, їй запропонували посаду палетувальниці. Але вирішальною стала розмова з інструктором з навчання водіїв навантажувачів Сергієм Штефанюком — він запропонував спробувати іншу роль.

«Спершу я відмовилась. Думала, що це «чоловіча» професія, хоча водійські права на мотоцикл і автомобіль у мене вже були.

Два дні палетувальницею — і внутрішнє рішення дозріло. Я зрозуміла, що хочу більшої динаміки та відповідальності».

Вона сама подала заявку на навчання.

15 людей у групі. Більшість — жінки

Навчання проходили 15 людей, більшість із них — жінки. Спочатку вона працювала на меншому навантажувачі.

А потім — пропозиція перейти на штабелер.

«Я сумнівалась, бо це інша швидкість, інша висота і зовсім інший рівень відповідальності».

Перші тижні стажування були непростими. Але підтримка колег і довіра керівництва зробили свою справу.

«З часом я зрозуміла, що добре відчуваю цю техніку і свою зону відповідальності. Це робота, яку я виконую впевнено і з задоволенням».

Сьогодні вона працює на сучасному штабелері. І є частиною логістичного ланцюга, від якого залежить безперебійна робота виробництва.

Мама — поруч

У цій історії є ще один теплий момент. На підприємстві разом з Олександрою працює її мама, Людмила.

Вони виконують схожу роботу, але керують різною технікою: мама — на меншому навантажувачі, донька — на штабелері.

«Мама вже була працівницею Вінницької птахофабрики, але згодом вирішила змінити напрям і опанувати нову професію. Для неї навчання було складнішим, але вона впоралася. Ми підтримуємо одна одну і щиро радіємо успіхам».

Про відповідальність — не лише в роботі

Коли Олександра говорить про свою професію, вона часто згадує батька.

З початком повномасштабної війни він ухвалив рішення стати на захист країни й 7 березня 2022 року приєднався до лав ЗСУ, де служить і нині. Родина підтримує з ним постійний зв’язок.

Вона каже, що багато в чому завдячує саме його прикладу — відповідальності та внутрішній стійкості.

Професія, яка знайшла її

У цій історії немає «успішного успіху». Є пошук. Є сумніви. Є перші кроки. Є рішення не злякатися.

«Я йду на роботу з радістю», — говорить Олександра.

І, можливо, це найточніше визначення, що означає знайти свою справу.

Бо іноді все починається з фрази «це, мабуть, не для мене».

А закінчується — професією, в якій ти впевнено керуєш технікою, що підіймає палети на висоту кількох поверхів. І власну впевненість — разом із ними.