Майже 85 років минуло з тих пір, як земля навколо Ладижина окропилася кров’ю тисяч розстріляних людей лише тому, що вони – євреї.

Загальновідомий факт датований 1941 роком:  12 вересня есесівці зігнали близько двох тисяч жителів Ладижина під село Басаличівку і там розстріляли. У 1944 році загиблих частково перепоховали в Умані та на ладижинському єврейському кладовищі.

А спогад про той день від ладижинця Василя Волошина 1935 року народження зберегла Тетяна Макаревич. Чоловік майже сорок років пропрацював на учгоспі Ладижинського тоді ще технікуму. Його колегою був Андрій Брунь, учасник розстрілу євреїв у Ладижині – колишній поліцай. Він відсидів 10 років у тюрмі і повернувся у місто.

Андрій Брунь розповідав, що місцевих євреїв вели через дерев’яний міст, у бік теперішньої “Катерина” й до басаличівської дороги. Їм наказали лягати у вже вириті траншеї. Люди так і робили. Там їх розстрілювали. Тіла лежали у три шари. Діток розстрілювали біля ями… І ще три доби після цього ладижинці здалеку (бо стояла охорона) бачили як на місці розстрілу ворушиться земля.
У 2019 році на місці масового розстрілу людей ладижинські активісти створили та урочисто відкрили иеморіал  “Кривавий яр”. Він знаходиться неподалік товариства “Заріччя”.

Крім цього, місцеві краєзнавці встановили ще два місця масових розстрілів євреїв, яких гнали в наші землі ще й з Молдови і Ромунії:  це ліс поблизу Заозерного і недіючий піщаний кар’єр за греблею ГЕС з боку Басаличівки. Дослідження Тетяни Макаревич показують, що місць розстрілів і цього більше. Ще одне, принаймні, є на полі біля селища Губник.

На фото – відкриття меморіалу «Кривавий яр», 2019 рік.