Народився Зиновій Губенко 19 березня 1899 року в українській селянській родині у місті Ладижин. Здобув освіту у двокласному народному училищі. Свою службу в Армії УНР розпочав у 1920 році, служив в інженерному батальйоні 3-ї Залізної дивізії. Після інтернування у Польщі (табір Каліш) він приєднався до Другого Зимового походу як козак 3-го куреня 1-ї бригади 4-ї Київської дивізії.

Другий Зимовий похід (листопад 1921 року) був останньою героїчною спробою Армії УНР збройним шляхом відновити українську державність. Похід, що мав на меті повалити радянський режим та скоординувати повстанський рух, закінчився трагічно через складні обставини та несприятливі фактори. Справав в тому, що 17 листопада 1921 року під селом Малі Миньки, що біля містечка Базар, його група опинилася в оточенні більшовиків.

Тут загинуло понад 400 вояків. Понад 500 осіб потрапили в полон. З них 359 полонених були засуджені до страти і розстріляні більшовиками 22-23 листопада 1921 року.

У цьому запеклому бою, який став останнім для Повстанської армії, Губенко потрапив у полон. 22 листопада 1921 року за рішенням Комісії Особливого відділу Київського військового органу його було розстріляно у Базарі разом із сотнями побратимів.

Зиновій Губенко був офіційно реабілітований 27 квітня 1998 року.

Героїзм і самопожертва учасників походу слугують взірцем патріотизму та виконання обов’язку перед Україною, а їхня кров, як вважається, змила політичні чвари та прорахунки того часу.