Борис Лазарович Вольфензон — видатний земляк, чиє життя стало яскравим прикладом поєднання революційної діяльності, європейської освіти та успішної кар’єри у фінансовій сфері. Народившись у Ладижині (за іншими даними в Балті) в 1874 році (за іншими даними це сталося у 1872 році), він залишив помітний слід в історії соціально-демократичного руху на Півдні України та в банківській системі.

Від Ладижина до Європи

Борис (справжнє ім’я Берко) народився у Ладижині в сім’ї дрібного службовця. Ще дитиною він переїхав із батьками до Балти, де здобув середню освіту. Його прагнення до знань привело його до Одеси, де він навчався у комерційному училищі.

Студентські роки стали для нього часом самоосвіти та знайомства з марксизмом. У 1892 році він вирушив до Європи:

• Навчався у Парижі на юридичному факультеті.
• У 1894 році переїхав до Антверпена (Бельгія) і закінчив Вищий комерційний інститут у 1897 році.

Перебуваючи за кордоном, він поглиблено вивчав робітничий рух, остаточно сформувавши свої соціально-демократичні погляди.

Революційна хвиля: “Іскра” та сіонізм

Повернувшись до Російської імперії у 1898 році, Вольфензон оселився у Сімферополі, де працював у банку, але паралельно активно займався політичною роботою. Разом із соратниками він заснував першу соціал-демократичну організацію в Криму.

Його діяльність була бурхливою: він організовував страйки, брав участь у демонстраціях та вуличних протестах. За “антиурядову” промову на похоронах студента-революціонера у 1901 році, його вислали з Таврійської губернії під нагляд поліції.

У Катеринославі він став активним пропагандистом і літератором, відомим своєю гострою полемікою проти сіоністів. Цікаво, що його позицію щодо єврейського пролетаріату повністю схвалив сам В. І. Ленін у статті, опублікованій у газеті “Іскра”.

Профспілковий лідер і фінансист

Після розколу РСДРП (Російської соціал-демократичної робітничої партії), Вольфензон приєднався до меншовиків. Наприкінці 1904 року, оселившись в Одесі, він зосередився на професійному русі (профспілках).

• Він став одним із засновників та керівників Товариства взаємодопомоги службовців кредитних установ Одеси.
• У 1905 році був обраний головою першої профспілки банківських службовців в Одесі.

Після революції 1917 року він брав активну участь у ліквідації старих банків та організації Народного банку. У 1922 році Борис Вольфензон переїхав до Москви, де продовжив свою роботу у Держбанку.

Життя уродженця Ладижина є прикладом того, як людина з міщанського середовища завдяки освіті та активній позиції стала помітною фігурою, яка пройшла шлях від підпільних революційних гуртків до керівних посад у національній фінансовій системі.