Ладижинська громада пережила чергову трагічну атаку, що призвела до загибелі 7-річної дівчинки та значних руйнувань житла і критичної інфраструктури, включаючи ТЕС. На тлі цих подій гостро постало питання ефективності та доступності 141 захисної споруди, які, за даними влади, є в місті.

Мешканці Ладижина досі оговтуються від шоку. Іван Іванович, свідок події, розповів, що чув момент прильоту, який, на жаль, забрав життя дитини. На місці трагедії, біля будинку, де проживала дівчинка, містяни створили стихійний меморіал, несучи м’які іграшки, квіти та свічки, що символізують глибоку скорботу громади.

Незважаючи на значну кількість захисних споруд, мешканці стикаються з критичними проблемами доступу та довіри до них:

• Закриті двері. Ладижинець Михайло Борисович повідомив, що не зміг потрапити до укриття на вулиці Піонерській, 14, хоча, за його словами, усередині воно обладнане належним чином (столи, лавки).
• Скепсис та ігнорування тривог. Частина мешканців ігнорує сигнали повітряної тривоги. Надія Василівна зізналася, що ховається лише тоді, коли “чує, що почався обстріл”.
• Страх завалів. Валентина Григорівна та Марія Миколаївна скептично ставляться до підвалів у багатоповерхівках, вважаючи, що під час прямого влучання це місце може стати пасткою.

Проблема розподілу захисних споруд особливо гостра між секторами забудови:

• Багатоповерхівки. Жителі мають змогу ховатися у підвалах своїх будинків або облаштованих школах.
• Приватний сектор. Мешканці змушені покладатися виключно на власні сили. Вони використовують лише власні погреби, оскільки дійти до найближчої школи чи централізованого укриття надто далеко, що особливо небезпечно під час швидких обстрілів.

Також негативним моментом є те, що, не всі мешканці міста обізнані про розташування центральних захисних споруд, зокрема, укриття в центрі міста.