Чи знаєте ви, що всесвітньо відомий піаніст, композитор і автор першого словника польської музики має коріння, які сягають нашої Подільської землі? Войцех Альберт Совінський, народжений у 1805 році в селі Лукашівка (тоді Гайсинський повіт на Поділлі), є однією з найзагадковіших і найбільш суперечливих постатей європейської музики XIX століття. Він підкорив Париж і був скалкою в оці для самого Шопена, але в рідній громаді про нього знають незаслужено мало. А даремно!

Шлях від Лукашівки до Відня

Войцех Альберт Совінський народився у 1805 році в Лукашівці, у родині колишнього капельмейстера Себастьяна Совінського та Софії Камінської. Перші музичні кроки він зробив саме тут, навчаючись у батька, а потім, як це було заведено, почав давати уроки гри на фортепіано в місцевих шляхетських родинах.

Згодом, шукаючи більших можливостей, молодий Войцех вирушив до Відня (1825 р.). Там він навчався у справжніх корифеїв: фортепіано вивчав у самого Кароля Черні (учителя Ліста), а композицію — у видатних майстрів. У Відні ж він отримав автограф від Франца Шуберта і рекомендаційний лист до самого Луїджі Керубіні. Здавалося, шлях до великої слави був відкритий.

У 1828 році, після короткої подорожі Італією, Совінський назавжди оселився у Парижі, столиці тогочасного мистецького світу, де став активним членом польської еміграції.

Імпресаріо власної слави

Паризький дебют Совінського у 1828 році був тріумфальним. Критики навперебій хвалили його «витончену техніку», «чистоту, ясність та елегантність гри». Але саме тут починається найбільша таємниця Совінського: чи був він генієм, чи майстром самореклами?

Біографічні дослідження доводять: Совінський був справжнім піонером маркетингу в музиці. Він сам був своїм імпресаріо, видавцем і постійним дописувачем про свої ж виступи у впливових французьких газетах, як-от «La Revue musicale». Він не просто писав музику; він створював бренд Войцеха Совінського.

Завдяки своїй енергійності та знайомствам (зокрема, з редактором Франсуа-Жозефом Фетісом), він регулярно виступав у паризьких салонах, а також гастролював Європою: в Англії, Шотландії, Ірландії, Німеччині та Бельгії. Кілька разів він навіть виходив на сцену поруч із легендарним Ференцом Лістом. Його творчість, хоч і вписувалася в модний салонний стиль, була досить плідною — близько 120 опусів, включаючи два фортепіанні концерти та навіть Симфонію мі-мінор.

Шопен проти Совінського: Битва за музичний Олімп

Найцікавіше, що його невтомна діяльність викликала глибоке роздратування у найвидатнішого польського композитора, що жив тоді в Парижі — Фридерика Шопена. Їхні шляхи перетиналися (Совінський навіть брав участь у паризькому дебюті Шопена у 1832 році), але Шопен абсолютно не цінував його талант.

У листі до друга Шопен не стримував емоцій, даючи Совінському нищівну характеристику, що перетворилася на легенду:

«Якесь створіння з вусищами, велике, міцне, сяде за фортепіано і само не знає, що імпровізує, лупить, товче безглуздо, кидається, перекладає руки, п’ять хвилин торохтить по одній клавіші величезним пальцем, який десь там на Україні був призначений до батога й віжок…»

Хоча відгук Шопена, безперечно, є найвідомішою оцінкою, він не відображав реального стану справ із популярністю нашого земляка.

Совінський, чий салонний стиль композиції та віртуозна (хоча, можливо, і неглибока) техніка відповідали смакам тогочасної публіки, досяг значного успіху. Він кілька разів виходив на сцену поруч із легендарним Ференцом Лістом. Він регулярно, аж до 1879 року, давав власні щорічні концерти у Парижі (зазвичай у престижній залі Герца), а його турне охоплювали Англію, Шотландію, Ірландію, Німеччину та Бельгію.

Йому вдалося досягти визнання не лише серед світської публіки, а й у професійних колах. Це підтверджується тим, що він був членом шанованих європейських академій, зокрема Accademia di Santa Cecilia у Римі (з 1865 року). До того ж, він успішно виступав із прем’єрами своїх масштабних творів, які вимагали значних організаційних зусиль та професійної підготовки: I Фортепіанний концерт (1836), Симфонія мі-мінор (1842) та ораторія «Святий Войцех» (1845).

Для багатьох критиків і польських патріотів він був яскравим талантом, який боровся за польську культуру. Так, на противагу Шопену, Вінцент Мазуркевич писав:

“Усе в музиці Совінського польське: і смуток співу, і міць мелодії, і та туга душі, яка… завжди закінчується довірою та надією.”

Крім того, перші відгуки паризької преси про його дебют у 1828 році, що підтримували його імідж, також були дуже позитивними. Наприклад, рецензент «L’Incorruptible» писав:

“Ні з чим не можна порівняти цієї лагідності, цієї солодкості, а водночас цієї потужності, життя, цієї блискучості, яку ми бачимо у виконанні цього артиста на фортепіано”.

А критик «Le Figaro» додавав:

“Душа поета входить у нього, коли він сідає до фортепіано, […] підносить до вершини, куди прибуває геній, який […] нові красоти створює”.

Таким чином, Совінський мав цілком позитивну критику, яку він, щоправда, дуже вміло організовував, протиставляючи її нищівному ставленню з боку Шопена та деяких польських емігрантів.

Величний Словник 

Попри суперечки, є одне досягнення, що забезпечило Совінському місце в історії: у 1857 році він видав власним коштом монументальний «Словник польських і слов’янських музикантів, давніх і сучасних».

Це було перше видання в історії польської музичної лексикографії. Хоча сучасники критикували його за неточності та бажання «похизуватися якомога більшою кількістю імен» перед іноземцями, саме цей словник десятиліттями був головним джерелом інформації про польську музику за кордоном. Парадоксально, але він зберіг для історії імена багатьох забутих діячів.

Совінський також не забував про своє походження. Він був активним членом польської еміграції, контактував з Міцкевичем і Словацьким, а також видавав збірки польських та українських мелодій, наприклад, «Польські, національні та популярні пісні» (одна з його збірок мелодій, а саме «Польські мелодії (романси, шансони та мазурки)» (Mélodies polonaises), або ж пов’язаний з нею опус Souvenirs de Pologne, op. 30 були присвячені Шопену. У цьому присвяченні криється уся парадоксальність їхніх стосунків і постаті самого Совінського. Адже присвята відбулася приблизно у 1832 році, коли Шопен вже написав про Совінського свій нищівний лист).

Між Лукашівкою та Парижем: Український слід у творчості Совінського

Попри те, що Войцех Совінський більшу частину життя присвятив промоції польської культури, його походження з Поділля та родинні зв’язки з Тульчином (тоді Гайсинський повіт, територія сучасної України) природно залишили глибокий слід у його творчості. Він був сином своєї землі, і українські мотиви знайшли відгук у його нотах та наукових працях.

Совінський видавав свої пісенні збірки, такі як «Польські, національні та популярні пісні» (Chants polonais, nationaux et populaires), у широкому сенсі, що охоплював культурну спадщину колишньої Речі Посполитої. У цю категорію він включав і мелодії з території України.

Про це прямо свідчить листування його сучасників. Так, видатний польський поет Юліуш Словацький, який також жив в еміграції, у листі до своєї матері (орієнтовно 1830-ті роки) згадує твори нашого земляка, вказуючи на український контекст. Цитата з листа є водночас і підтвердженням популярності його збірок, і скептицизмом поета щодо їхнього аранжування:

«Совінський [такий-то] видає пісні українські та польські люду, з французьким перекладом, у якому вони перетворюються на сентиментальну музику. Тутешнім жінкам надзвичайно подобається „Гриць”, а також пісня про Потоцького, але я знаходжу, що Мама її краще поклала [на музику]».

Згадка Словацького про популярність пісні «Гриць» (Hryć), яка, без сумніву, є українською народною піснею, є прямим доказом того, що Совінський популяризував український фольклор у паризьких салонах. Він брав сирий народний матеріал і аранжував його у «сентиментальний», салонний, європейський стиль, роблячи його доступним для французької публіки.

Наукова інтерпретація української спадщини

Українська тематика простежується не лише у пісенних збірках. У своїх музикознавчих працях 1840-х років Совінський виступав як один із перших дослідників, хто намагався класифікувати ці мотиви. Музикологи зазначають, що він «інтерпретував українські народні традиції як такі, що говорять здебільшого про регіональний досвід» (на противагу центральній польській ідентичності, зосередженій у Варшаві). Це свідчить про його глибоку обізнаність з українською музичною культурою як окремим, хоч і регіональним, явищем.

Таким чином, Войцех Совінський виступав у Парижі не лише як польський патріот, а і як неофіційний культурний амбасадор того, що сьогодні ми називаємо українським фольклором. Він узяв пісні своєї малої батьківщини — Поділля — і вписав їх у широкий європейський контекст.

Музика, що ожила: виклик Шопену через століття

Хоча Войцех Альберт Совінський творив у епоху, коли його критикам було легко маргіналізувати його доробок, його музика, всупереч усьому, пережила століття. Завдяки роботі сучасних музикантів-ентузіастів, які займаються відродженням забутої спадщини, твори нашого земляка тепер доступні для прослуховування.

Найяскравішим доказом справжньої, а не лише розрекламованої, цінності музики Совінського є його Тріо сі-мінор, Op. 76. Цей твір, який ніколи не виконувався за його життя і належав до категорії “забутих”, нещодавно отримав свою світову прем’єру на альбомі «Polish Romantic Trios». Що особливо символічно і додає інтриги: цей запис був випущений на одному диску поруч із Тріо соль-мінор, Op. 8 самого Фридерика Шопена!

Уявіть лише цю історичну іронію: музика композитора, якого Шопен вважав “шарлатаном” і зневажав, тепер лежить на одній платівці поруч із музикою його критика. Це остаточний виклик Совінського, кинутий через століття, який дозволяє сучасному слухачеві самому винести вердикт про талант цих двох ровесників-конкурентів із Парижа. Якщо ви захочете порівняти їхній стиль, достатньо послухати його Фортепіанний концерт №1 — це музика, яка продовжує звучати, ігноруючи уїдливі зауваження минулого.

Таємниця, що зникла назавжди

Найголовніша інтрига життя Совінського залишилася нерозкритою. Існували стійкі чутки, що він сфальсифікував частину своєї біографії (змінив дату народження), щоб видати себе за учасника Листопадового повстання у ранзі офіцера.

Чи міг він сам свідомо підтримувати цю легенду заради престижу? Ми цього вже не дізнаємося. У кінці життя Войцех Совінський написав мемуари, які, можливо, містили усі відповіді та могли б остаточно пролити світло на його суперечливу долю. Проте ці рукописи зникли безслідно після його смерті у 1880 році.

Так Лукашівка подарувала світові людину, яка стала зіркою європейської музики, мабуть, не лише завдяки таланту, а й завдяки неймовірній діловій хватці. Чи був він справжнім генієм чи хитрим шарлатаном? Ця таємниця Войцеха Совінського, народженого на нашій землі, живе й досі.

Ця стаття базується на детальних біографічних даних, наданих у публікації про Войцеха Альберта Совінського, автором якої є Сильвія Забєґліньська, та з праць, рекомендованих у статті.