У Ладижині є вулиця, що носить ім’я людини, котра пройшла крізь вогонь війни та важкі випробування часу. Це вулиця Анатолія Наконечного — воїна, який віддав своє життя у боротьбі проти нацистських загарбників та їхніх союзників, щоб жах фашизму більше не затьмарив небо над рідною землею.

Син Подільської землі

Народився Анатолій Наконечний 6 червня 1915 року у селі Носівці Гайсинського району Вінницької області в селянській родині. Юнак прагнув знань і в 1938 році закінчив Білоцерківський сільськогосподарський інститут, здобувши фах агронома. Працював на сортовій дільниці Бершадського цукрового заводу, але мирне життя обірвала війна. У січні 1941 року його призвали до лав армії, а з літа 1943-го він уже воював на фронтах Другої світової. У цьому ж році став членом Комуністичної партії.

Дорога війни: від Дніпра до Маньчжурії

Шлях офіцера був непростим і повним випробувань: від берегів Південного Бугу та Дніпра — до Кавказьких гір, від Кубані — до Кенігсберга, а після капітуляції Німеччини — ще далі, у глибини Маньчжурії. У роки радянсько-японської війни він служив начальником штабу 212-го гвардійського гаубичного артилерійського полку 8-ї гвардійської гаубичної артилерійської бригади 3-ї гвардійської артилерійської дивізії 5-го артилерійського корпусу прориву 39-ї армії Забайкальського фронту. Як начальник штабу артполку, він відповідав за координацію вогню та планування боїв. Саме ця бригада відзначилася при визволенні Вільнюса, а під Каунасом її артилеристи зуміли форсувати ріку Німан — останній природний бар’єр на шляху до Східної Прусії.

Та найбільшою перевіркою стали бої на Далекому Сході. Забайкальський фронт маршала Малиновського вів виснажливі рейди горами й пісками, ламаючи опір японських укріплень. У серпні 1945 року майор Наконечний особисто очолив групу розвідників у глибокий рейд до ворожих позицій біля міста Солунь. У нічному бою, під зливою, вони пробилися на десятки кілометрів углиб, виконали завдання, але на зворотному шляху потрапили в оточення. Коли закінчилися набої, офіцер підняв бійців у атаку з гранатами. Він отримав тяжке поранення, але продовжував битися й організував кругову оборону. Його останні слова — «За Батьківщину!» — стали наказом і символом мужності. У цей же день, 14 серпня 1945 року, від отриманих поранень життя хороброго офіцера обірвалося на землях Маньчжурії. Там, у Китаї, далеко від рідного Поділля, він і був похований. А пізніше перепохований у місті Чита Забайкальського краю.

Нагороди мужності

За мужність та військове вміння Анатолій Наконечний був нагороджений орденами Леніна, Вітчизняної війни І ступеня, Червоної Зірки та багатьма медалями. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 8 вересня 1945 року йому посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

У 2003 році за свою мужність та бойові заслуги він удостоєний звання почесного громадянина міста Ладижин.

Сьогодні ім’я Анатолія Наконечного закарбоване не лише на гранітних сторінках історії, а й у назві вулиці в Ладижині. Ідучи нею, ми мимоволі стаємо свідками пам’яті — пам’яті про молодого агронома, що став воїном, про офіцера, котрий не схилився перед ворогом, і про людину, чиє життя обірвалося в останніх акордах війни. Це нагадування, що справжня відвага сильніша за смерть.